Іван Балагурак — «Майстер золоті руки»

До 100 річчя від дня народження.

Іван Васильович Балагурак народився 29 червня 1922 року в місті Косові, у сім’ї будівель­ника. Мати була килимарни­цею.

Нелегким був його шлях до мистецьких вершин, але наполегливість, бажання досконало оволодіти багатьма техніками різьби допомагали долати труд­нощі.

У 1939 році, відразу після утворення у Косові артілі «Гуцульщина», І.В.Балагурак став одним із перших її різьбярів, а через 20 років, як один із кращих майстрів, перейшов працювати до Косівських художніх май­стерень (тепер художньо-ви­робничий комбінат Художнього фонду, створений при відділенні Спілки художників України).

Якщо перші твори митця ще значно перевантажені інкруста­цією, то в пізніших його роботах переважає чиста, тонка «суха» різьба з незначною кількістю традиційних елементів гуцуль­ської орнаментики. Високі куль­тура й техніка виконання твору, знання технології обробки ма­теріалів поставили косівського майстра в ряд із відомими різь­бярами Прикарпаття.

Уже в 1947 році Іван Васи­льович разом з досвідченими майстрами бере участь у виго­товленні гарнітуру меблів для Кремля, а в 1953 році виконує замовлення Державного етно­графічного музею народів СРСР (м. Ленінград) — комплект ме­блів у гуцульському стилі.

Чимало місця в творчості І.В.Балагурака займають пор­трети Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, В.С.Стефаника, Лесі Українки. Нерідко вдавався митець і до сюжетних композицій. В осно­вному це роботи за мотивами поезії великого Кобзаря.

У своїй творчості різьбяр ви­користовував різні породи де­рева, але найулюбленішим його матеріалом була груша. Вона зручна для обробки, має гар­ну фактуру. Різноманітні тво­ри митця й за призначенням: тарелі і шкатулки, тематичні панно й альбоми, рахви й таці, куманці й плесканці, бочівки і цукорниці, топірці й палиці, миски й люльки.

Іван Васильович Балагурак міг працювати над орнамен­тальними композиціями рока­ми, знов і знов повертаючись до улюблених елементів. Головні мотиви — «кучері», «ружки», «сонечка», «баранячі ріжки», «зірочки» — він вдало поєдну­вав із допоміжними — «ширинкою», «слізками», «кривулькою».

Митець усвідомлював, що змінювалися часи, естетич­ні смаки людей, зростали їхні вимоги до творів прикладного мистецтва. Тому в останні роки виготовив цілий ряд оригіналь­них шкатулок і куманців, пля­шок і таць, бочівок і плесканців, які дарують справжню есте­тичну насолоду шанувальникам народного мистецтва.

Зберігаючи самобутні тради­ції, властиві народному мисте­цтву Гуцульщини, митець чуйно прислухався до пульсу сучасної епохи, використовував нове і творив свої чудові композиції, з яких жодна не повторює іншу.

Художні вироби І.В.Балагу­рака здобули широке визнання. В 1953 році різьбяра прийня­ли у члени Спілки художників СРСР, а в 1963 році йому при­своїли почесне звання «Заслу­жений майстер народної твор­чості УРСР». Митець удостоєний диплома «Майстер золоті руки». Кращі роботи митця зберіга­ються в музеях Косова, Коло­миї, Івано-Франківська, Львова, Києва, Ленінграда, Москви.

Іван Васильович був по­стійним учасником обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. Його твори експонували в Австрії, Болгарії, Франції, Швейцарії, Польщі, Америці, Чехословаччині, Монголії, Югославії, Кана­ді.

Лариса Березка,
науковий співробітник Косівського музею .народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філіалу НМНМГП ім.Й.Кобрцнського).

«Гуцульський край», №26, 1.07.2022 року