До 100 річчя від дня народження.
Іван Васильович Балагурак народився 29 червня 1922 року в місті Косові, у сім’ї будівельника. Мати була килимарницею.
Нелегким був його шлях до мистецьких вершин, але наполегливість, бажання досконало оволодіти багатьма техніками різьби допомагали долати труднощі.
У 1939 році, відразу після утворення у Косові артілі «Гуцульщина», І.В.Балагурак став одним із перших її різьбярів, а через 20 років, як один із кращих майстрів, перейшов працювати до Косівських художніх майстерень (тепер художньо-виробничий комбінат Художнього фонду, створений при відділенні Спілки художників України).
Якщо перші твори митця ще значно перевантажені інкрустацією, то в пізніших його роботах переважає чиста, тонка «суха» різьба з незначною кількістю традиційних елементів гуцульської орнаментики. Високі культура й техніка виконання твору, знання технології обробки матеріалів поставили косівського майстра в ряд із відомими різьбярами Прикарпаття.
Уже в 1947 році Іван Васильович разом з досвідченими майстрами бере участь у виготовленні гарнітуру меблів для Кремля, а в 1953 році виконує замовлення Державного етнографічного музею народів СРСР (м. Ленінград) — комплект меблів у гуцульському стилі.
Чимало місця в творчості І.В.Балагурака займають портрети Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, В.С.Стефаника, Лесі Українки. Нерідко вдавався митець і до сюжетних композицій. В основному це роботи за мотивами поезії великого Кобзаря.
У своїй творчості різьбяр використовував різні породи дерева, але найулюбленішим його матеріалом була груша. Вона зручна для обробки, має гарну фактуру. Різноманітні твори митця й за призначенням: тарелі і шкатулки, тематичні панно й альбоми, рахви й таці, куманці й плесканці, бочівки і цукорниці, топірці й палиці, миски й люльки.
Іван Васильович Балагурак міг працювати над орнаментальними композиціями роками, знов і знов повертаючись до улюблених елементів. Головні мотиви — «кучері», «ружки», «сонечка», «баранячі ріжки», «зірочки» — він вдало поєднував із допоміжними — «ширинкою», «слізками», «кривулькою».
Митець усвідомлював, що змінювалися часи, естетичні смаки людей, зростали їхні вимоги до творів прикладного мистецтва. Тому в останні роки виготовив цілий ряд оригінальних шкатулок і куманців, пляшок і таць, бочівок і плесканців, які дарують справжню естетичну насолоду шанувальникам народного мистецтва.
Зберігаючи самобутні традиції, властиві народному мистецтву Гуцульщини, митець чуйно прислухався до пульсу сучасної епохи, використовував нове і творив свої чудові композиції, з яких жодна не повторює іншу.
Художні вироби І.В.Балагурака здобули широке визнання. В 1953 році різьбяра прийняли у члени Спілки художників СРСР, а в 1963 році йому присвоїли почесне звання «Заслужений майстер народної творчості УРСР». Митець удостоєний диплома «Майстер золоті руки». Кращі роботи митця зберігаються в музеях Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Києва, Ленінграда, Москви.
Іван Васильович був постійним учасником обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. Його твори експонували в Австрії, Болгарії, Франції, Швейцарії, Польщі, Америці, Чехословаччині, Монголії, Югославії, Канаді.
Лариса Березка,
науковий співробітник Косівського музею .народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філіалу НМНМГП ім.Й.Кобрцнського).
«Гуцульський край», №26, 1.07.2022 року
Коментують