Народилася 29 липня 1951 року у селі Шешорах у родині Василащуків: Василя Михайловича – лісника та Ганни Василівни – відомої ткалі, лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка.

Отримала середню освіту. Вчилася на трирічних кравецьких курсах у місті Коломиї. Працювала у побуткомбінаті, пізніше – адміністратором турбази «Сріблясті водоспади», потім – у санаторії Коломийського ДОЗ (деревообробного заводу). Але всі ці роки основним її заняттям було ткацтво на власному верстаті, який онучці подарував дідусь.

Зростала майбутня майстриня у дружній селянській родині, де всі жінки займалися ткацтвом – це було споконвічне жіноче заняття. Це залишило відбиток у душі, навчило радісного відчуття краси. Дівчині запали в серце ритми троїстих музик, коломийок, історичні пісні та легенди рідного села.

Ще змалку Марійка навчилася ткати, з трьох років допомагала мамі, підбирала по кольору нитки для ткання, навивала міточки. Біля маминого верстата уважно приглядалася, як то укладати кольори та елементи ткання, щоб відповідали змісту твору. Ази техніки перебірного ткання і підбір кольорової гами засвоїла дуже рано та швидко. Мама, Ганна Василівна, постійно ставила дочці складніші завдання, тому Марічка у своє повноліття могла виткати будь-яку річ.

У 19 років Марія зіткала першу творчу роботу – рушник «Легенда Лебединого озера».

Її роботам притаманні і традиційний підбір кольорів, і оригінальність, і творчий пошук. Так продовжилася ще одна мистецька династія – Василащуків.
Нові роботи Марії Василащук – синтез найрізноманітніших кольорів і форм. У її творчому доробку – рушники на слова українських поетів, народних пісень. Один із них, прекрасний, барвистий, виткала на пісню Володимира Івасюка «Червона рута».

На виставці у Івано-Франківському краєзнавчому музеї експонувалися її рушники: святковий «Щедрівки», «Засвистали козаченьки» та білі орнаментальні – для сучасної оселі.

Живе народне мистецтво у творчості поодиноких майстрів. Кожен виконує твори в своїй приватній майстерні. Народне мистецтво існує, і – головне – не має масового штампу, в ньому розкривається індивідуальність кожного майстра.

Марія Василащук також працює у власній майстерні. На старовинному верстаті з натуральних вовняних та акрилових ниток тче доріжки, килими, рушники та одягові тканини для запасок, опинок, крайок. Узори використовує давні, притаманні цій місцевості орнаменти, але створює також свої власні. Приймає та виконує індивідуальні замовлення для колективів художньої самодіяльності України, односельців та жителів навколишніх сіл, для весільного строю.

Майстриня використовує в запасках смуги чиноватого ткання, які чергуються з дрібно-орнаментальними «павучковими» елементами. В святкових зеленувато-чорних запасках на нижньому кінці тче ширшу смугу з «качуровим», «баранковим» або «сливовим» узором, що характерно для села Шешорів.

Тканини, виконані Марією Василащук для гуцульського жіночого поясного одягу та декоративно-інтер’єрного призначення, дають можливість стверджувати, що це вироби високого художнього рівня.

Лариса БЕРЕЗКА,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії НМНМГП ім.Й.Кобринського).

Фото тканих робіт – зі сторінки Марії Василащук у Фейсбуку.

Share