Приблизно 1907 року в Старих Кутах осів пістинський гончар Яків Волощук (1863‒1915). Продовжуючи гончарські традиції рідного села, він тим самим впливав на розвиток кутської орнаментики.

Долаючи великі труднощі, Яків Волощук дав синові Михайлові п’ятикласну освіту. У 9-річному віці хлопчик ближче познайомився з батьківським ремеслом. Він почав малювати, ліпити іграшки, допомагати батькові місити глину, а згодом навіть самостійно проводив випал. Справа батька стала справою і його життя.

Михайло Волощук (1906–1959) замолоду захоплювався розписами сім’ї Наппів та Брошкевичів і у своїй роботі наслідував їх. У той час він виробляв посуд, розрахований на туристів. Орнамент таких виробів відносно форми предмета був дрібномасштабний. Його вироби 1928–1939 рр. суцільно вкриті канвою розписів.

Традиційні гончарні вироби Волощука: вазонки, гладунці під молоко, глечики й глеки, поставники — позбавлені пишності і за художніми якостями значно кращі. Майстер робив миски досить високими, з малим денцем, за формою наближені до пістинських. Вони були декоровані ритованими орнаментальними смугами, береги мисок вкривали “зубці“, “копитця“, “еліпси“, “кучері“ тощо, розписані ріжком.

Певний час Волощук захоплювався творчістю випускника Коломийської гончарної школи Петра Кошака. У декорі його виробів геометричні орнаменти поєднуються з рослинними: гнучкі стебла з листками, “кошаківські дзвоники“, “тюльпани» та використання синьої фарби.

З 1936–1939 роки майстер створив ряд полумисків з рельєфним зображенням Т. Г. Шевченка. На інших декоративних полумисках переважають рослинні мотиви, обрамлені геометричною орнаментальною смугою.

Велику допомогу в роботі майстрові надавала дружина Марія Іванівна. Вона рисувала, а пізніше і формувала деякі вироби. Рисунок її переважно рослинний, легкий, вільно розташований на площині виробу. В 1938 році Волощук за свої вироби на виставках у Косові отримував дипломи та премії. Уже з 1939 року у творчості майстра стає помітним поворот у бік народності і реалізму.

У час гітлерівської окупації торгівець-посередник з міста Кутів, Микола Бак, перебував у місті Павлові (Польща). Він займався виробництвом шкіряних поясів, набитих капслями. Але зрозумів, що продукція місцевих гончарів користується кращим попитом. М. Бак намовив на приїзд до Павлова Михайла Волощука з Кут і винайняв йому гончарну майстерню в кооперативі. Кутський майстер навчав гончарів “кераміки покутської“, а одного з найліпших місцевих гончарів Івана Славінського навчив нових форм і декору.

Після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною М. Волощук повернувся до Кутів. Тут він почав працювати старшим майстром гончарного цеху, який був організований у 1939 році при Кутському райпромкомбінаті. В цеху працювало більше десятка людей. Робота вимагала великого напруження. Майстрам допомагали дружини, дорослі і діти.

У 1940 та 1948 роках майстер брав участь у виставках образотворчого мистецтва західних областей України в м. Москві, де отримав диплом І ступеня та щомісячну пенсію в сумі 100 крб. У 1953 році був нагороджений дипломом ІІ ст. на сільськогосподарській виставці ВДНГ.

З 1956 року Волощук працював на художній фабриці «Килимарка». За свою плідну роботу був нагороджений дипломом І ст. та двома значками «Відмінник соціалістичного змагання місцевої промисловості УРСР». Майстер виробляв величезний асортимент різноманітного декоративно-ужиткового посуду: колачі, плесканці, тарелі, сметанники, вази, підноси, цукорниці, глечики тощо. Неодноразово майстер брався і за кахлі, але усі вони були на той час однакові за розписом.

У 1957 році для Коломийського музею Гуцульщини він виконав два комплекти кахель для печей. Кахлі цих печей декоровані геометричним орнаментом у традиціях Коломийської гончарної школи (крім традиційної трикольорової гами, введена синя фарба).

У 1958 р. Волощук спільно із своєю ученицею Ганною Луканюк на замовлення Коломийського музею розписали піч. Її кахлі розписані уже сюжетними малюнками, які не повторюються. Майстри використали лише народні кольори: зелену, жовту, коричневу фарби на ясному фоні. Ці печі прикрашають інтер’єр постійно діючої експозиції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського.

В останні роки життя М. Я. Волощук дуже плідно працював: рисував швидко, наносячи декор легко і акуратно. Майстер працював в техніці ритування. Його вироби експонувались у Коломиї, Косові, Станіславові, Львові, Києві, Москві. Вони зберігаються у багатьох музеях України та за кордоном, а також у приватних колекціях.

У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігаються 123 твори та 408 кахель, розписаних ним особисто та його учнями.

Автори допису — Романна Баран, Наталія Олійник.
Джерело — Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (м. Коломия)

Share