З нагоди 70-ї річниці від дня народження народної майстрині художнього ткацтва Марії Василівни Василащук.

Серед численних скарбів культури чи не найціннішим є народне мистецтво. Протягом багатьох століть український народ створив чудові пісні, танці, вишивку, різьбу, килими, які принесли світову славу його щедрому талантові, працелюбності і витонченій вмілості. Сучасне народне мистецтво — одне з найяскравіших форм прояву творчих сил народу.

Село Шешори відоме як один з найважливіших осередків народного мистецтва вишивки і ткацтва. Особливо приваблюють зір орнаментальні верети, рушники, які прикрашають кожну сільську домівку. В них відбиті стародавні народні традиції, які разом з материною піснею передавалися від майстрині до майстрині.

Сотні відпочиваючих, туристів приїжджають у село Шешори, щоб помилуватися красою гір, озером Лебедин, овіяним сотнями легенд, грайливим водоспадом, де народилася чарівна пісня «Гуцулка Ксеня», відома в усіх куточках країни.

До числа талановитих народних майстрів сучасності належить Марія Василівна Василащук. Її вміння проявилося в декоративному ткацтві, що є однією з найбільш традиційних галузей народної творчості на Гуцульщині.

Народилася Марія Василівна 29 липня 1951 року у родині Василя Михайловича (лісника) та Ганни Василівни Василащуків, відомої ткалі, лауреатки Державної премії ім. Т.Г.Шевченка у селі Шешорах.

Після здобуття середньої освіти навчалася на трирічних кравецьких курсах у місті Коломиї. Працювала у побуткомбінаті, пізніше — адміністратором турбази «Сріблясті водоспади», потім — у санаторії Коломийського ДОЗ (деревообробного заводу). Але всі ці роки основним її заняттям було ткацтво на власному верстаті, який їй подарував дідусь.

Зростала майбутня майстриня у дружній селянській родині, де всі жінки займалися ткацтвом. Це було споконвічне жіноче заняття в руслі народної культури, що пронизувала все життя гуцула — у будні й свята, супроводжувала радісні і трагічні його хвилини. Усе це залишило відбиток у душі, навчило радісного відчуття краси. Запали в серце і ритми троїстих музик, коломийок, історичні пісні та легенди рідного села.

Ще змалку Марійка навчилася ткати, з трьох років допомагала мамі, підбирала по кольору нитки для ткання, навивала міточки. Біля маминого верстата уважно приглядалася як то — укладати кольори та елементи ткання, щоб відповідали змісту твору. Ази техніки перебірного ткання та підбір кольорової гами засвоїла дуже рано та швидко. Мама Ганна Василівна постійно ставила дочці складніші та складніші завдання, результатом чого стало вміння Марічки у своє повноліття ткати будь-який твір.

У 19 років Марія зіткала першу творчу роботу — рушник «Легенда Лебединого озера». Її роботам притаманні і традиційний підбір кольорів, і одночасно — оригінальність, творчий пошук. Так продовжилася ще одна мистецька династія — Василащуків.

Нові роботи Марічки — синтез найрізноманітніших кольорів та форм. У її творчому доробку — рушники на слова українських поетів, на слова українських народних пісень. Один із них — прекрасний, барвистий, на пісню Володимира Івасюка «Червона рута». На виставці у Івано-Франківському краєзнавчому музеї експонувалися її рушники: святкові «Щедрівки», «Засвистали козаченьки» та білі орнаментальні для сучасної оселі.

Живе мистецтво у творчості поодиноких майстрів. Кожен виконує твори в своїй приватній майстерні. Народне мистецтво існує, і — головне — немає масового штампу, більше розкривається індивідуальність кожного майстра.

Так і Марія Василащук працює у власній майстерні. На старовинному верстаті з натуральних вовняних та акрилових ниток тче доріжки, килими, рушники та одягові тканини для запасок, опинок, крайок: узори використовує як давні, притаманні цій місцевості орнаменти, так і створює свої власні. Приймає та виконує індивідуальні замовлення для колективів художньої самодіяльності України, односельчан і жителів навколишніх сіл, для весільного строю.

Майстриня використовує в запасках смуги чиноватого ткання, які чергуються з дрібно-орнаментальними «павучковими» елементами. В святкових зеленувато-чорних запасках на нижньому кінці тче ширшу смугу з «качуровим», «баранковим» або «сливовим» узором, що характерно для с. Шешорів.

Тканини, виконані Марією Василащук для гуцульського жіночого поясного одягу та декоративно-інтер’єрного призначення, дають можливість стверджувати, що це — вироби високого художнього рівня.

Лариса Березка,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії НМНМГП ім. Й.Кобринського).

«Гуцульський край», №31, 30.07.2021 року

Share