Він уміє виплітати мереживо з глини. Його тарелі навіть зблизька схожі на різьблені. Хочеться до них доторкнутися, щоб зрозуміти, з чого зроблені. А про його фігурки талановитий керамік-анімаліст Сергій Дутка сказав так: «Мені здається, що у Юрія Стрипка в майстерні стоїть чарівна шафа, в якій живуть колоритні істоти. Майстер час від часу туди зазирає, спіймає кількох персонажів — і відразу ставить у піч випалювати».

Юрій Стрипко народився 3 березня 1960 року в сім’ї унікального косівського митця Василя Стрипка, члена Спілки художників, заслуженого майстра народної творчості. У дитинстві син багато часу проводив біля батька, спостерігав, як його вправні руки перетворювали примітивну грудку глини у красивий посуд чи кумедну фігурку. Хлопчик зростав в атмосфері сродної праці і рукотворної краси. Обрав майбутню професію, як і кохану дружину Любу, — на все життя.

Однак у Косівський мистецький навчальний заклад випускник міської середньої школи №1 не пішов. Сьогодні Юрій Стрипко жартує: «Був занадто лінивим для навчання». Насправді ж, учився, і досі вчиться. Хоч і не в аудиторії, зате в яких учителів!

Після школи влаштувався працювати кераміком в Косівські художньо-виробничі майстерні. «Як сьогодні пам’ятаю, тато привів мене у цех і зачинив за мною двері. Це було правильно, — згадує і підсумовує з висоти прожитих літ Юрій Стрипко. — Батько міркував так: якщо хочеш чогось навчитися, то навчишся. А якщо не хочеш, то ніхто не змусить».

Вчорашній школяр хотів та умів учитися. Під час відкриття своєї персональної виставки митець згадував: «Батько дав мені добру геометричну школу рисунка. Я бачив і знаю, як він робить розмітку тарелів, принцип його роботи. Багато корисного побачив і зрозумів, коли спостерігав за працею відомого кераміка Михайла Мурафи, який тоді виготовляв у наших майстернях керамічні пласти на замовлення з Яремчі».

Його «викладачами та лекторами» були імениті майстри: Євгенія Петрівна Зарицька, Валентина Іванівна Джуранюк, Швеці, Рйопки. Коли робочий день закінчувався і всі йшли додому, Юрій, бувало, залишався і замальовував у маленький блокнотик цікаві роботи та окремі елементи розпису старших колег. «Але копіювати чужі манеру і стиль, навіть свого батька, — некоректно. Вважаю, треба мати свій почерк», — переконаний митець.

Із власним почерком у нього проблем немає. Науковий співробітник Косівського музею Юрій Джуранюк наголосив: «У Юрія Стрипка ювелірна робота, оригінальна кераміка. Неповторна. Такої в Україні не видно. Вона користується популярністю, експонується як в Україні, так і за кордоном».

Директор Косівської дитячої школи мистецтв Тетяна Даниляк додала: «Дивлюся на ці роботи — й усміхаюся. Які ж вони колоритні, з гумором, як багато в них радості. Скажу як музикант: у цих творах є основна тема — наш гуцульський етнос, є гармонія, є композиція, є пластика».

З великою цікавістю розглядав і високо оцінив експозицію колеги керамік Орест Чорний: «Зроблено колосальну роботу. Ми бачимо твори фахової людини, яка добре володіє глиною, пластикою. Ми бачимо технологічні поєднання різних матеріалів. Ми бачимо вироби, схожі на ажур, бачимо різні елементи, притаманні Гуцульщині. Хто би що не казав, але кераміка Юрія Стрипка — хоча й оригінальна, але таки гуцульська. Я отримав величезне задоволення від побаченого. Бажаю митцеві і далі працювати у цьому напрямку. А ми будемо запозичувати певні елементи вашої творчості, направляти до вас косівських студентів, щоб вони у вас вчилися і вдосконалювалися».

Виставка приємно шокувала і художника Романа Лучука: «Використання у роботах скла, білої глини — це просто чудо. Нашим студентам є чому повчитися, бо в цих роботах є все: і пластика, і композиція, і етнографічний матеріал».

Юрій Джуранюк додав: «Багатий фаховий і культурний багаж майстра завжди відображається у його роботах. Часто бачимо в кераміці карикатурні фігури. У Юрія ці постаті натуральні, етнографічні, живі, приємні для споглядання».

Василь Перегінець звернувся до Юрія Стрипка так: «Брате по глині. Під час навчання у технікумі нас, студентів, повели на виставку твого тата у музей, який тоді був у Москалівській церкві. Експозиція була величезна, це було щось неймовірне. Вона мені так сподобалася, що пам’ятаю її і досі. Сьогодні я прийшов до тебе, і так само вражений. Поважаю твій талант, твоє уміння снувати візерунки на виробах. І мені надзвичайно подобається твоя скульптура. Я в захваті від цих типажів, характерів, від тонкої твоєї роботи. Вашій родині бажаю, аби творчий вогонь у горні і душі ніколи не згасав. А тобі хочу сказати лише одне: «Ліпи, Юро!».

Батько винуватця торжества, Василь Юрійович Стрипко, теж узяв слово, мовив до сина і присутніх строго й лаконічно: «Наказую йому завжди — чим більше і довше працюватимеш, тим довше житимеш. Бо праця тримає людину на світі».

Кераміка Сергія Дутку найбільше вразили глиняні фігурки Юрія Стрипка і його експерименти з кольором: «Мене захоплює ваша пластика, фігури виглядають, як живі. Мені подобається, що в останні роки ви не зосереджуєтеся лише на монохромності, а почали експериментувати з кольором. Вірю, цей пошук приведе вас до чогось неймовірного».

Юрій Стрипко зізнався: «Ця виставка — то моя маленька творча сповідь. Деколи я працюю і думаю: так як хочу, неможливо зробити. А потім потиху-потиху якось і виходить. Дуже багато тем підказує мені моя дружина. Буває, зациклюся на чомусь одному, а тут вона підходить і радить: а якби так зробити? а якби отак? Почав трошки експериментувати з кольором, бо деколи хочеться і свята. Зараз є така можливість. Коли я у 90-х роках пішов з комбінату, великого вибору барвників і полив не було. То був дуже важкий період. А тепер — очі розбігаються. Бувають моменти, коли кортить застосувати щось нове. Думаю: і цього би хотів, і так би спробував. Іноді дуже хочеться «розбігтися», але стримую себе, бо можна посковзнутися і впасти».

Напевно, якби не притаманні справді творчим особистостям вічний пошук, цікавість, бажання бути ні на кого не схожим, митці і досі шкрябали би свої картини та орнаменти гострими камінцями на стінах печер.

«Коли «цехова лафа» скінчилася, нам з батьком довелося робити щось своє, — пригадав Юрій Стрипко. — У 90-ті роки ми придумали кераміку з дірками. Економили глину (сміється). Перші вироби розпадалися. Але потім ми навчилися їх робити. Навчилися самі печі класти, опалювати їх і дровами, і газом. Треба не встидатися вчитися завжди, навіть у моєму віці. Бо якщо перестаєш, то можна відразу припиняти роботу. Немає руху вперед — все зупиняється».

Юрій Стрипко любить художню різьбу на дереві, керамік не соромиться вчитися у різьбярів: «Буває, дивишся на роботу Василя Бовича або Мирослава Радиша, бачиш одну-дві лінії. Вони настільки промовисті, що не можеш нічого ні відняти, ні додати. От я і подумав: а хіба у глині не можна так спробувати?».

Схоже, експерименти Юрія Стрипка з глиною, представлені на виставці, надовго позбавлять сну і місцевих новаторів долота. «Техніка робіт — бездоганна, композиції — ідеальні. У різьбі є так званий «вибраний фон». Сьогодні я подивився на твори Юрія і подумав, що в нашій роботі також можна використовувати ажур», — поділився враженнями Мирослав Радиш.

«Були випадки, коли кераміки виробляли щось оригінальне, але це не відразу сприймалося у мистецьких колах Гуцульщини, — розповів Юрій Джуранюк. — Скажімо, сім’я Зарицьких почала застосовувати фляндрований розпис, що не всім подобалося. Дехто каже про таку кераміку, що вона «не косівська». Чому не косівська? Тематика і орнаментика — косівські. До того ж, вона користується популярністю, експонується як в Україні, так і за кордоном, прославляє Косів і Гуцульщину».

Багато років тому в тенета сродної праці Юрій Стрипко потрапив завдяки своєму батькові. Але й він сам, його талант і творчий запал, відданість улюблений справі стали добрим прикладом для уже його дітей — Максима та Соломії. Вони теж стали кераміками, залюбленими у мистецтво людьми. Тому наукова співробітниця Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського Лариса Березка порадила Стрипкам підготувати велику спільну виставку трьох, а може, вже й чотирьох поколінь їхньої талановитої родини.

А поки що Роман Лучук порекомендував Стрипкам знайти у хаті найбільшу стіну, почепити на ній карту світу і відзначати прапорцями місця, де зберігаються їхні твори, і всю її заповнити. Наразі роботи Юрія Стрипка зберігаються у приватних колекціях США, Німеччини, Франції, Італії, Японії, Швеції та України.

Залишається додати, що відкриття виставки відбулося у напрочуд затишній, якійсь навіть родинній атмосфері. В умовах коронавірусної пандемії відвідувачів було небагато, але відчувалося — ті, хто прийшов, зробили це не з формального обов’язку. їм справді було цікаво. Вони не могли не прийти. Захоплення від робіт Юрія Стрипка не приховували, гарних слів і побажань не шкодували: кераміки Галина та Михайло Трушики, Орест Чорний, Василь Перегінець, Сергій Дутка, віртуози художньої різьби на дереві Василь Бович, Мирослав Радиш і Микола Стринадюк, художник Роман Лучук та інші.

Радість знакової для кожної творчої людини події — відкриття персональної виставки — з Юрієм Стрипком розділили найдорожчі для нього люди: тато і мама, дружина, донька із зятем, онучки.

Персональна виставка Юрія Стрипка у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини експонуватиметься і на День міста, 7 липня. Завітайте в ці дні у музей самі, приведіть своїх гостей і друзів! Такої кераміки ви ніде в Україні не побачите.

Аліса Мудрицька. Фото автора.
«Гуцульський край», №26, 25.06.2021 року

Share