Третього травня цього року минуло 70 років (8.06.1873 — 3.05.1951), як відійшов від нас у незвідані світи легендарний син гуцульської землі, неперевершений майстер різця, патріот Василь Григорович Девдюк, а 8 червня мине 148 років з дня його народження. Він вартий того, щоб в історії нашого краю, нашого народного мистецтва постати людиною з великої літери, бо такого звання він заслуговує.

Василь Девдюк входить у число знаменитостей, які своєю працею, талантом, прославили не тільки Косів чи Гуцульщину, але й Україну. У важкий для України час поневолення чужинцями, особливо у занепад на Гуцульщині як матеріального, так і інтелектуального потрібні були мужні люди, котрі б зрушили застій. І щоб з краю, забутого Богом і людьми, зробити відому сьогодні на весь світ Гуцульщину.

Василь Девдюк з приятелями

Василь Девдюк з приятелями

Бог змилосердився над нашим краєм і прслав нам справжніх патріотів, подарувавши простим людям великий талант. Це були справді народні таланти — династія Шкрібляків-Корпанюків, Марко Мегединюк, Олекса Бахметюк, Павлина Цвілик, Василь Девдюк та ін. Деякі з них, не маючи жодної освіти, були неперевершеними майстрами, творінням їхніх рук ми дивуємося й сьогодні. Василь Девдюк зіграв одну з основних ролей у житті нашого краю, не тільки як талановитий митець, а й як прекрасний вчитель, який виховав плеяду послідовників.

Він вільно спілкувався з великими людьми на рівні керівників держави чи навіть імперії. Йому тиснув руку Франц-Йосиф. З великою делегацією наших гуцулів він привіз подарунок Й. Пілсудському до Варшави. Таким способом він заявляв на всю Європу, що є така Гуцульщина і в ній проживає талановитий народ, який має свою культуру, мистецтво. Тому, висвітлюючи образ Василя Девдюка як митця, важливо не опустити вагомі моменти з його життя як громадянина, як особистості, патріота. Адже такі люди йшли часом на великі ризики, працюючи на благо свого народу, не думаючи про славу чи власне збагачення.

Ще з дитинства він ріс жвавим, допитливим хлопцем. Його цікавило все, придивлявся, як батько робить гарні дерев’яні речі, ще й прикрашає їх візерунками. Василь намагається зробити щось сам, його цікавили вироби з дерева відомих майстрів. Батько, помітивши здібності в сина, спершу віддає його в народну школу, а потім у Коломийську гімназію, в якій він провчився лише два роки. Після навчання знову береться за улюблену роботу — різьблення.

Вже з 14 років починається творча діяльність В.Девдюка, він бере участь у виставках. І хоча був уже обізнаний з творчістю багатьох майстрів, зрозумів: цього замало, щоб рухатися вперед. Особисто знайомиться з Василем Шкрібляком, з ним познайомила мама, вона була родом з Яворова. А завдяки близькому знайомству з Миколою і Дмитром Дутчаками з Брустурів, опановує цікаву для нього техніку — мосяжництво, яке тоді називали металірством. Вивчення цього виду мистецтва принесло молодому талановитому майстрові успіх, його вироби з металу були представлені на художньо-промисловій виставці домашнього промислу у Кракові (1887 р.), за які йому присудили диплом виставки і бронзову медаль.

У 1894 році В.Девдюк бере участь у Крайовій виставці у Львові, де представляє інкрустовані тарілки, шкатулки і палиці, за які був нагороджений срібною медаллю. Його вироби користувалися популярністю ще на багатьох промислово-господарських виставках у Мисленицях (Польща) та в Косові (1904 р.), де його нагородили грамотами та грошовою премією. Це дало поштовх В. Девдюку, як митцю, працювати активніше, вдосконалюватися.

Громада помітила молодого, талановитого хлопця і переконала місцеву владу, що для села потрібен грамотний писар. Запропонували кандидатуру Василя Девдюка. Влада посилає його на чотиримісячні курси писарів до Львова, які Девдюк з успіхом закінчує, і 23 червня 1903 року отримує свідоцтво з правом вести діловодство у старостві села (гміні вейскей). Так Василь включається у вир громадського життя. Але улюбленої справи не покидає, працює творчо, бере участь у виставках. 1904 року Комітет господарсько-промислової школи в Коломиї направляє В.Девдюка на восьмимісячні курси художніх промислів до Відня.

А вже в 1905 році його запрошують до викладання у новостворену школу у Вижниці, про що засвідчує такий документ: «Відділ Крайовий Воєводства Буковини ч. 7440, — Чернівці, дня 19-го серпня 1905 року. До пана Василя Девдюка в Косові старім. На підставі злагоди, яку зробив з Вами директор школи промислової пан радник, ухвалив буковинський Відділ краєвий повірити Вам уділюванє науки доморобної штуки сницарства і тержковання в Краєвім научнім верстаті, який буде засновано в Вижниці. Сей научний верстат запроваджується тимчасово провізорично на час трьох літ. Наука має тривати на протязі шести місяців, осінніх і зимових, тобто з 15 жовтня по 15 квітня, по шість годин денно. Місячний оклад 140 корон, також вирішили побутові питання.

Від відділу Краєвого Воєводства Буковини — Маршалок краєвий». Виписка з віднайденого документа дає підстави твердити, що першим до викладання у Вижницьку школу було запрошено Василя Девдюка, про що часом виникають суперечки, хто кого запросив працювати у Вижницьку школу. Тепер Девдюк собі на допомогу запрошує Василя Шкрібляка, а пізніше — і Марка Мегединюка. Маючи таку міцну команду, В.Девдюк виводить школу на високий рівень, вони вводять в оздоблення виробів новинки технології, фарбування дерева для інкрустації, жировку металом, тут вперше почали полірувати вироби. Також будують піч для плавлення металу. Належна якість робіт учнів дозволяє реалізувати їх, часом навіть великою кількістю, щороку.

Успіх у зростанні авторитету школи зацікавив керівництво краю і в 1906 році В. Девдюка відправляють на шестимісячні курси в Сараєво (тодішня Югославія). Ознайомившись близько з народним мистецтвом південних слов’ян, він намагається вводити деякі новинки в оздоблення виробів, вперше застосовує інкрустацію перламутром. У 1908 році його нагороджують почесним дипломом за викладацьку роботу. У 1909р. на українській хліборобській виставці в Стрию за виготовлені роботи, передусім стіл, він отримує золоту медаль і почесний диплом. Таких нагород у виставках було багато.

Василь Девдюк і Василь Шкрібляк працювали у Вижницькій школі до 1918 року, до часу захоплення Північної Буковини Румунією. Потім В.Девдюк переїхав у своє село Старий Косів.

Життя Девдюка не було легким під пильним наглядом загарбників: то Австрія, то Польща, то німці, та не краще було і за Союзу. Але він представляв себе так, що його не можна було не поважати.

Ось яким бачив Девдюка І.А.Пелипейко: «Кремезна постать, мужні, шляхетні риси обличчя, хвилясте сиве волосся, пишні вуса — все складалося на образ людини, сповненої гідності, яка знає собі ціну, ні перед ким не запобігає, справжній гуцульський патріарх. Саме ці риси роблять кожного справжньою особистістю, а не безликою одиницею з натовпу».

Протягом свого свідомого життя, під час роботи у Вижниці, і у Косові Василь Девдюк не стояв осторонь громадського життя. Він, як людина сильної волі, мав чітку громадянську позицію. Ще в 1914 році був одним з ініціаторів спорудження пам’ятника Т Г.Шевченку в Косові недалеко від його господарства. У листопаді 1918 року В. Девдюк очолює колону демонстрантів, що йшла з села Чорногузи до Вижниці, на підтримку рішень Буковинського віча. Девдюк, як патріот, виступає не сам, він активно залучає до участі викладачів і учнів у проведенні шевченківських свят, вистав, вечорниць.

Період роботи у Вижниці залишив помітний слід як у житті В. Девдюка, так і в народному мистецтві краю. З цієї школи вийшло багато відомих майстрів, які зробили вагомий внесок у розвиток різьблення по дереву на Буковинській Гуцульщині. Це були прекрасні майстри різця: М. І. Гайдук, М. К. Ключан, С. Т. Кпим, К. І. Павлюк, Т. Герцюк та інші. Деякі з них потім працювали вчителями в цій школі. Але окупація Північної Буковини і частини Галичини принесла тяжкі наслідки для життя нашого краю.

Почалися жорстокі репресії, українська мова була заборонена скрізь, програми в школі ліквідували, школа майже перестала діяти. Такий стан змусив В. Девдюка повертатися до свого села. Тут він підготовляє свою майстерню і мріє відкрити приватну школу, яка почала діяти 1922 року. У забезпеченні функціонування школи та придбанні обладнання допомагало йому Львівське товариство (Достава). При його допомозі у 1923 році було закуплено два верстати (столярний і токарний), виготовлені у Відні.

Першими учнями школи були: його син Микола, Василь Кабин, Микола Тимків, Василь Довбенчук, П.Герцюк. Учні вивчали різьбярство, токарство, металеве оздоблення, основи столярної справи. Також вивчали деякі допоміжні предмети: купецькі рахунки, письмо та інші. Маючи досвід вчителя у Вижниці, навчання у школі було поставлено на належний рівень. Для оздоблення виробів майстер застосовує інкрустацію підфарбованим деревом, бісером, перламутром. Як уже згадувалося, Девдюк першим намагається надати виробам з дерева закінченого товарного вигляду — покриває їх політурою. У 1925 році Девдюк звертається до Львівського шкільного окружного відділу, щоб його школу зареєстрували і дозволили видавати учням свідоцтва.

Учень Девдюка, Петро Баранюк зі Смодної творить гуцульскі вироби

Учень Девдюка, Петро Баранюк зі Смодної творить гуцульскі вироби

Такий дозвіл він отримав. Школу Девдюка закінчили більше 45-ти учнів, багато з них стали відомими майстрами, членами Спілки художників, викладачами Косівського училища прикладного мистецтва. Попри велику зайнятість, Девдюк старається працювати творчо.

Як уже згадувалося, В.Девдюк виготовив для Франца-Йосифа декоративну скриньку, гарно оздоблену палицю, за які йому через Вижницьке староство передали подяку і похвалу. Він також особисто побував і в столиці імперії Відні. 19 березня 1935 року з нагоди дня народження Ю. Пілсудського теж виготовив подарунки і вручив їх особисто у Варшаві разом із делегацією гуцулів.

З приходом радянської влади 1939 року майстерню закрили, старання та ініціатива В.Девдюка як патріота, митця знецінювали, нова влада недолюблювала непокірних. Навіть тоді, коли нарешті подумали, що варто би його прийняти в члени Спілки художників, все завершилося якось незрозуміло. В домашньому архіві знаходимо витяг з протоколу 1947 року:

«Витяг з протоколу номер 1 засідання Правління спілки Радянських художників України від 3 січня 1947 року

Слухали: Розгляд заяв про прийом в члени Спілки РХУ.

Заява художника-різьбяра по дереву т. В. Г. Девдюка (Косів).

Ухвалили: тов. Девдюка Василя Григоровича прийняти в члени Спілки РХУ по секції декоративного мистецтва (квиток номер 516).
Голова Спілки — В. І. Касіян.

Секретар — Г М. Романов.

Згідно: Керсправами Спілки РХУ».

Доля членства Василя Девдюка так і залишилася невирішеною, але це аж ніяк не применшує тієї подвижницької праці, яку зробила ця людина. Можливо, якраз його школа стала прообразом вищої мистецької школи, відомої далеко за межами нашого регіону, — Косівського інституту.

Сьогодні можуть виникати різні тлумачення, припущення і розмови про шлях, який пройшов Василь Девдюк. Але пам’ятаймо — він виходив з того становища, в якому жив, а жив — під пресом загарбників, чужинців. Ми не маємо права применшувати те, що зроблено надзвичайними зусиллями.

Патріотичні поривання, громадянська позиція, мистецькі надбання цієї прекрасної людини можуть послужити зразком багатьом із нас — як любити свій край, народну культуру, яку народ проніс через століття, цінувати скарби, напрацьовані нашими попередниками, митцями з народу.

Йосип Приймак,
член Національної спілки художників України, заслужений працівник освіти України.
«Гуцульський край», №20, 14.05.2021 року

Share