З первовіку на наших землях селяни займалися скотарством. Тварини і птахи, яких вони вигодовували, згадувалися в народній творчості, їх відтворювали умільці у витинанках, у різьбі по дереву, в кераміці, вишивці і, звичайно, відображали на писанках. Українці мали багатьох славетних писанкарів в Україні і на поселеннях, а серед них — Тарас Городецький з Червонограда, Василь Гаврищук, Полагна Боб’як, Ірина Пожоджук з Космача, Сергій Борис з Косова, Іван Семчук із Замагори, Іван Паращук з Криворівні, Одарка Онищук з Канади, Олеся Романенко, Олена Чупірчук, Явдоха Кушнірчук із США… Тепер писанкарством займається нове покоління українців і акурат на їхніх творах спробуємо проаналізувати зооморфні мотиви на українських писанках.

Вивченням знаків на писанках займалося багато дослідників: Одарка Онищук з Канади, Оскар Кольберг з Польщі, Іван Сеньків з Німеччини, Іван Гончар з Києва, Володимир Шухевич зі Львова… Вже в 1899 році в журналі «Этнографическое обозрение» А.Н.Мапинка подає зібрані ним відомості про звичаї та техніки виготовлення писанок і крашанок на Волині. Автор детально описує процес — від виготовлення фарб, інструментів для писання та самої технології створення писанки — і перераховує всі відомі йому елементи символіки та згадує деякі традиції, пов’язані з писанками.

Проте на багатогранності зооморфного мотиву вчені не зосереджували своєї уваги, і на це вказував, зокрема, Іван Франко у статті «Писанки», де він підкреслював, що М. Сумцов присвятив мало уваги вивченню рослинних і тваринних орнаментів, тим часом бажано було би класифікувати їх символізм.

Тим часом уже Зенон Елиїв із США у своєму альбомі «Двадцять кіп писанок» подає колосальну кількість світлин, на яких “розміщені писанки з зооморфними знаками. Його наслідують і дослідники української писанки Олексій Соломченко з Косова та Віра Манько зі Львова. Хоча М. Сумцов уже в 1891 році в дослідженні «Писанки» при класифікації орнаменту зарахував до тваринного такі мотиви, як «курячі лапки», зазначаючи при цьому, що вони можуть походити з глибокої давнини або є результатом випадкової гри фантазії, так само, як і мотив «павуки», який, не знаючи його назви, можна було б вважати рослинним орнаментом.

Тут треба підкреслити, що інші вчені мотиви «курячі, качачі, гусячі, сорочині, зозулині, котячі лапки», «качачі шийки», «заячі вушка», «баранячі роги» за назвою зараховували до тваринного, хоча М.Скорик допускав, що ці символи є рослинного походження, бо саме такі назви в народі мала та або інша рослина, зокрема — символ «вовчі зуби» ототожнювався із листком кульбаби, яку на Поділлі називали «вовчі зуби».

У цій публікації я намагався сконцентрувати увагу на наявних сьогодні писанкарях і їхніх писанках, зокрема — на творчості заслужених майстрів народної творчості України: Тетяни Коновал, Зої Сташук, космацьких писанкарок Анни Линдюк та Марії Костюк, а також Олега Кіращука з Коломиї, Олександра Опарія з Сумщини, Тараса Городецького з Червонограда, Уляни Лінди з Польщі, Уляни Невиняк з Лючі, Сергія Бориса з Косова, Івана Семчука із Замагори… На мистецькій палітрі України яскраво вирізняються три школи писанкарства: космацька, вінницька, львівська. Ряди славетних писанкарів поповнили талановиті молоді митці, а разом з тим на п’єдестал вибралася таки авторська писанка, бо саме вона не має ніяких обмежень, дає великий простір для фантазії.

Свій огляд почну із творчості Тетяни Коновал із Свердловська. Вона відома в Україні як творець патріотичної писанки, бо написала серію писанок про події на Майдані, уславила наших кіборгів, відтворила на яйці український герб — Тризуб. Тетяна має свою школу писанкарства, видала чудовий альбом про писанки, свого часу гостювала в Космачі і досі підтримує зв’язок із космацькими писанкарками. Тож невипадково колорит частини її писанок жовтогарячий, з легкими вкрапленнями синього чи рожевого кольорів. Саме такою є писанка, на якій у великому горизонтальному медальйоні з безконечника авторка замістила дерево життя, а обабіч — два олені.

Саме дерево життя складається із трьох великих квіток, що виростають з вазона. І дерево життя, і олені Тетяни Коновал ніби стоять на великій рибі. Забарвлення — космацькі. їх доповнює синій і дрібка фіолетового кольорів. Роги оленя символізують промені сходу сонця, і цей знак належить до солярних. У різних інтерпретаціях оленів бачимо і на космацьких писанках із приватної колекції ленінградського вченого Давида Гобермана. Врешті-решт Давид Гоберман, який не раз побував у Космачі, у своїй книзі «Искусство гуцулов» запевняє, що особливо приємний факт звернення майстрів до сюжетів, до зображення людини, побутових сцен, поетичних картин природи. Це виявляє найбільш прогресивні традиції гуцульського мистецтва. Для ілюстрації сказаного найбільше підходять писанки Софійки Зєлик із США та Уляни Невиняк з Лючі, родовід останьої походить із Космача.

Софійка Зєлик закінчила університет в Нью-Йорку, робить прекрасну кераміку, проте найбільше уваги приділяє писанкам. Вона видала альбом своїх писанок під назвою «Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я» з передмовою Василя Скуратівського. В писанкарстві вона почуває себе впевнено і вправно. Здебільшого вона в своїх писанках нічого не додає нового, а пише їх так, як писали наші предки сто-двісті років тому. Цілу серію складають космацькі писанки, а серед них такі, на яких відтворено картини природи, птахів, оленів. Якщо зробити розгортку такої писанки, то вийде прекрасна картина, написана воском на яйці. Писанкарка мала свої персональні виставки писанок в США, Канаді, Італії, Україні. А село Люча Уляни Невиняк притулилося до Космача, як і її рід, коріння якого походить з Космацьких гір і розростається в Лючі. Вона блискуче пише космацькі писанки, але фантазія її гуляє по горах і оглядає сільські хати, диво-птахів, церкви, змальовує сцени з трудового побуту горян, як-от, гуцули везуть сіно чи ідуть до церкви на Великдень.

Якраз слід згадати і Олександра Опарія з Сумщини, котрий закінчив Львівську академію мистецтв, а зараз вже в ній викладає. Він захоплюється текстилем, має колосальну колекцію народного вбрання Слобожанщини, яку час від часу виставляє в музеях України, бездоганно володіє петриківським розписом, але в писанкарстві — він велет. Використовує старі українські символи на подобу писанок Тараса Городецького, а зооморфні мотиви посідають у його творчості визначальне місце. Переважають коники і олені, рибки і пташки. Дивують вишуканою композицією та майстерним виконанням. Ось одна з них, виконана в космацьких барвах. У вертикальному медальйоні автор зобразив двох оленів з крислатими рогами обабіч дерева життя, на гілках якого, як і на оленях сидять пташки. Птахи в нашого народу люблені, бо вони відносять душі наших Предків у ірій.

Дерево життя в вертикальному медальйоні полюбляє писати писанкарка старшого покоління космацьких майстринь Марія Костюк. Вона пише писанки на курячих, гусячих, страусиних яйцях, і біля того дерева життя примощує то двох оленів, то двох коней, оперізує їх безконечником. Марія Костюк шанована в Космачі жінка. Вона, окрім писанок, ще вишиває виняткові сардаки, які, як і її писанки, мають надзвичайний попит… Майже її ровесниця — Анна Линдюк із присілка Ґрунь, знана в Космачі і світі, бо вміє робити все: співає, вишиває, пише писанки, робить сирні коники…Вона виступала як співачка з космацьким народним ансамблем пісні і танцю на багатьох фестивалях, брала участь у різних виставках та міжнародних з’їздах писанкарів, презентувала Україну в інших державах, але все-таки найбільшої слави зажила за писанки, отримала нагороду «За заслуги перед Прикарпаттям».

Вона навчила писати писанки сотні людей з України і світу, дає майстер-класи з писанкарства в себе вдома та онлайн, приймає послів і зарубіжних журналістів, видатних людей. її писанки самобутні, писані з молитвою, з гарними намірами. Тварини і риби Анна Линдюк виписує у великому медальйоні, але деколи відходить від традицій і пише гуцулів на конях поміж космацькими горами. Якщо розглядати селян із Слобожанщини, Полісся, Поділля, то в них основна діяльність концентрована на землеробстві і, приміром, дослідники писанкарства серед писанкових символів не зафіксували зооморфних елементів, натомість в гірського населення Карпат такі символи є і на них звернули увагу і Володимир Шухевич, і Зенон Елиїв, і Давид Гоберман. Так, Михайло Селівачов у своїй монографії «Лексикон української орнаментики» узагальнено розглянув орнаментику як автономну галузь української мистецької культури і зафіксував окремі зооморфні мотиви на писанках.

У Карпатах, як-от в Космачі, пальму першості в зооморфних мотивах посідає таки кінь, якого найбільше горяни використовують в господарстві: ним орють землю, возять різні вантажі, а вславлені космацькі весілля на конях викликають подив і захоплення. Коні на космацьких писанках вельми поширені і їх особливо ретельно зображали на писанках в діаспорі Олена Чупірчук та Явдоха Кушнірчук. Професор з Канади Богдан Медвідський у своїй розвідці «Писанка як традиційне виявлення української культури в Канаді» акцентує, що українські переселенці, виїжджаючи світ за очі, не забували цієї традиції за океаном. Жінки, які в Україні писали писанки, продовжували цю традицію в нових країнах поселення.

Якщо ми кажемо, що із тварин на писанках найбільше поширений кінь, інколи — баранчик чи олень, то на жодній писанці не знаходимо ні свиней, ні корів, ні, навіть кіз. Особливим символом є півень, який є провісником світла і його залюбки писали на яйцях і одна з найстаріших мисткинь із США Оксана Лятуринська, і Тарас Городецький з Червонограда, та Іван Семчук із Замагори. Крім того, на писанках Оксани Лятуринської надибуємо лелек і павичів.

Зрештою, Одарка Онищук з Канади відшукала старовинний символ пави і використала його на своїй писанці. Павичів щонайліпше пишуть на своїх писанках Уляна Лінда з Польщі, Олег Кіращук з Коломиї, Тетяна Влененко з Києва… Але є ще один птах, зображення якого час від часу подибуємо то у вишивці, то у кераміці, і лише представниця львівської школи писанкарства Олександра Приведа репродукує його на своїх писанках. Це, безсумнівно, сова. На одній зі своїх писанок авторка написала кобзаря, який грає на кобзі під деревом, на якому сидить сова. Сова в мистецтві — символ мудрості, і ця писанка створена за одноіменною поезією славетної Ліни Костенко. Писанки Олександри Приведи дуже популярні в Україні і світі, і за ними полюють колекціонери та музейники.

Наостанок треба ще виокремити трьох високославних писанкарів, творчість яких слід розглядати окремо.

Почнемо з Олега Кіращука, який був учасником Майдану і одним з перших пішов на війну захищати Україну від нападу Росії. Там, в одному з боїв, був тяжко поранений, має численні нагороди за бойові заслуги і жодної — за писанкарство. Його писанки знаходяться сьогодні в провідних мистецьких салонах світу, він проводить майстер-класи з писанкарства і бере активну участь в усіх форумах писанкарів. Зооморфні мотиви на писанках Олега домінують, а серед них — коні й олені, жар-птиці і лелеки, які нерідко набувають казкових форм.

Двоє інших писанкарів вже покинули цей світ, мова йтиме про Тараса Городецького із Червонограда та Сергія Бориса з Косова. Тарас Городецький був свого часу членом журі конкурсу дитячої писанки в Івано-Франківську, до його порад усі прислухалися, він пробував створити щось нове та почав писати травлені писанки, використовуючи при цьому сірчану кислоту, отримав саркому, яка і з’їла парубка. Сьогодні Віра Манько видала чудовий альбом про писанкаря, який має назву «Світ у писанках Тараса Городецького», а в і місті Червонограді діє музей-світлиця Тараса Городецького, який створила українська активістка і писанкарка Юлія Бурко.

Тарас писав писанки душею і серцем, вони випромінювали тепло і радість і, здавалось, на них оживають коники і півники, олені і | пташки, які ось-ось поворухнуться. Його писанки у моїй колекції завше нагадують мені про цього обдарованого талановитого парубка.

Сергій Борис, як викладач Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, давав волю своїм творчим бажанням, створював цілі композиції та дійові сцени на писанках із зооморфними мотивами. Він добре знав історію свого краю і України, був завзятим у громадському житті, волонтерив, був добрим сім’янином — батьком трьох дітей, і несподівано відійшов у засвіти. Продовжувачем його справи залишилась дружина Віра, яка сьогодні є чільною писанкаркою. Віра Борис також зужитковує зооморфні мотиви.

Орнаментальні зооморфні мотиви в українському писанкарстві відображають певну культуру, історичні традиції, флору і фауну на Гуцульщині, Слобожанщині, Поліссі, Поділлі, Покутті, Лемківщині, Опіллі, Бойківщині. Вони ще мало вивчені і сподіваємося на нові дослідження, які відкриють для нас багато невідомого, бо той чи інший орнамент треба не тільки споглядати, фіксувати, а необхідно його читати, виявляти ті навантаження, які він несе в собі і для чого він створений.

Дмитро Пожоджук
«Гуцульський край», №17, 23.04.2021 року

Share