З моєю краянкою, талановитою вишивальницею, майстринею з бісероплетіння, ткалею, дизайнером одягу Євгенією Ґеник (5 березня 1926 — 18 квітня 2016) мені пощастило зустрітися єдиний раз, а враження склалося, що знав її усе життя.

Вишивати Євгенія Ґеник почала в дитинстві. «Коли мені було 5 років, — пригадувала майстриня, — я бігала за мамою, бо дуже хотіла вишивати. Мама давала мені шматок полотна, щоб я не заважала, і я собі вишивала. Згодом я пішла до школи в сусіднє село Середній Березів, там удосконалювала свої знання з вишивання, почала створювати власні візерунки».

З тих пір майстриня перебувала у пошуку та утвердженні власного почерку, постійно придумувала власні візерунки, ні в кого не копіювала. Швидше, копіювали в неї і видавали за своє.

Значний вплив на творчість Є.Ґеник мали вишивальниці Ганна Герасимович, Олена Горбова, Михайлина Сабодаш. Збирала і досліджувала вишивку Гуцульщини, Буковини та Покуття.

З гуцульських орнаментів (квадрат, ромб, прямокутник) Євгенія Ґеник створила неповторні композиції, тонко придумані, наповнені теплом душі та любов’ю.

Твори майстрині, за словами вишивальника Миколи Симчича, «поліхромні, соковиті, сповнені дивовижної сили, декоративного звучання, вишуканості та невимовного тепла». Євгенія Геник оволоділа понад 60-ма техніками вишивання. Вміло їх поєднувала. Найчастіше використовувала у своїх роботах техніки виворітної низинки і хрестик. А найбільший творчий злет проявила в інтер’єрних роботах.

Здебільшого Є. Ґеник працювала у «напрямку», що має назву «чорнобривий»; він був історично сформований на території чотирьох Березовів (Нижній, Середній, Вижній і Баня-Березів). Тутешня вишивка помітно відрізняється за своїми орнаментально-колористичними ознаками, рівнем наповненості від візерунків сусідніх сіл.
Визначальною рисою є чітке графічне зображення мотивів із використанням традиційних елементів (зірничок, руж, кучериків, ріжків) у вишуканій чорнобривій гамі кольорів.

Вершиною творчих успіхів Євгенії Ґеник є її церковні хоругви, подаровані церкві Вознесіння Христового у с. Вижньому Березові. Майстриня вишила рушники всіх регіонів України. Намагалася відобразити все правильно, щоб не докоряли науковці.

Свої роботи присвячувала визначним подіям і людям. Тільки-но в голові виникали нові орнаменти, відразу переносила їх на полотно.

Щасливо промайнуло дитинство Євгенії Ґеник, але юність припала на лихоліття Другої світової війни. В 1947 році всю родину вивезли до Сибіру за перебування її брата в лавах УПА. Сім’я перебувала на поселенні у Верблюжинцях Омської області. По дорозі на заслання брат утік з поїзда.

Після року заслання Євгенії вдалося втекти з допомогою осілої української сім’ї. Люди самі купили їй квиток, дали куфайку і кирзові чоботи, їжу, посадили у вагон.

Переховувалася у рідних краях протягом трьох років. Не мала жодних документів, без них неможливо було влаштуватися на роботу.

Нарешті влаштувалася у Делятинському ліспромгоспі. Працювала у Ворохті на посаді обліковця. Зрозуміла, що це не її заняття. Поїхала в Коломию. Там стала керівником гуртка крою і шиття на швейній фабриці. Не мала жодних навиків у цій роботі, самотужки вчилася кроїти. Відтак їй дали гурток вишивки.

Але найдовшим (28 років) і останнім місцем її праці був Коломийський палац піонерів, гурток «Райдуга». Набирала учнів у школах. На початку діяльності гуртка вишивка була у великому занепаді. Селяни продавали за безцінь свої автентичні речі. Пані Євгенія починала з нуля, навіть ходила з учнями по заводах і фабриках, пропагувала вишивку. Учнів у майстрині ніколи не бракувало, навчалися цьому виду мистецтва навіть хлопці. Багато вихованців Євгенії Ґеник невдовзі стали відомими вишивальниками.

Коли у гуртку назбиралося багато вишиваних робіт, майстриня почала організовувати виставки у Коломиї та Івано-Франківську. А в 1977 році, в офісі музею під відкритим небом у Пирогові, було відкрито першу персональну виставку Євгенії Ґеник. Після неї Євгенія Ґеник отримала звання народного майстра декоративно-ужиткового мистецтва, їй було відкрито шлях для наступних виставок по всій Україні.

Стала членкинею спілок художників і майстрів народного мистецтва.

Будучи залюбленою у вишивку та маючи досвід крою і шиття, майстриня почала моделювати жіночий і чоловічий народні строї. Ходила по селах, вивчала колорит, гаму, тональність. Використовувала моделі різних регіонів Західної України. Скільки виготовила тих строїв — пригадати не змогла. На останній виставці у Києві їх було 28. Авторські моделі Євгенії Ґеник можна побачити у Канівському музеї Т.Шевченка, у музеї Шевченка в Палермо та багатьох інших.

У дитинстві Євгенія Ґеник любила плести прикраси з бісеру. У Коломийському палаці піонерів вона створила ще один гурток, де навчала дітей бісероплетінню. До речі, майстриня відродила рідкісну покутську техніку силяння бісеру самою ниткою, без голки. Вишивала бісером також сорочки. Любив це заняття і її чоловік, Іван Лобачук, котрий охоче допомагав і виставляв свої вироби на численних виставках.

А ще чоловік змайстрував для Євгенії ткацький верстат, а родичка чоловіка навчила Євгенію ткати.

Майстриня демонструвала свої роботи на виставках у містах України, колишнього СРСР, у Франції, Японії, Канаді. Персональні виставки Євгенії Геник проходили у Києві, Сумгаїті, Баку. Одразу після отримання звання «Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва СРСР» вона взяла участь у виставці, присвяченій 1500-річчю Києва, яку експонували в штаб-квартирі ЮНЕСКО в м. Парижі.

Юрій Атаманюк,
журналіст, м. Львів.

Довідка

Євгенія ҐЕНИК народилася у селі Вижньому Березові Косівського району 5 березня 1926 року. Померла 18 квітня 2016 р. З 1943 до 1945 рр. навчалася у Львівській педагогічній семінарії, а з 1945 до 1947 рр. працювала у школі в селі Чорному Потоці Надвірнянського району, яку сама й організувала. Вишиті покривала, обруси, рушники, оздоблені «березівськими» візерунками, прикрашають Інтер’єри церков Торонто, Чикаго, Нью-Йорка. Євгенія Ґеник вишила майже 400 рушників, серветок, доріжок, скатертин, накидок, подушок, штор, килимів, чоловічих і жіночих сорочок. 2007 року, до 80-річного ювілею майстрині, було видано каталог творів Євгенії Ґеник.

«Гуцульський край», №16, 16.04.2021 року

Share