Серед учнів славнозвісної Косівської школи-майстерні Василя Девдюка, що діяла у міжвоєнний час у Косові, ми знаходимо ім’я Михайла Бурдяка (01. 07. 1917 – 30. 08. 1982).

Він майже невідомий у нашій мистецтвознавчій літературі, що пояснюється його повоєнною еміграцією до Сполучених Штатів Америки. Після ДСВ про нього не могло бути й мови. Тепер ми маємо змогу розповісти про цю, безперечно талановиту, енергійну, патріотичну постать.

Михайло Бурдяк, син Миколая і Марії став учнем у Василя Девдюка чотирнадцятирічним в 1931 році, коли вже йшов навчальний курс. Закінчив науку в 1934 р. Серед його старших колег можна назвати таких знаменитостей, як Микола Тимків, Василь Кабин, П. Баранюк, М. Девдюк, С. Кіящук.

Родина Бурдяків, за згадками сучасників, жила в гарному будинку і була доволі забезпеченою. Батько успішно займався, сказати б, практичною логістикою: транспортував товари, зокрема меблі, зі складів до крамниць роздрібної торгівлі. Старша сестра Михайла, яка, на жаль, рано померла, ткала на продаж гарні килими. Мати займалася домашнім господарством.

Школа В. Девдюка надавала ґрунтовні знання з народної технології художньої обробки дерева, навчала столярної справи, різьблення та інкрустації. Керівник школи, володіючи крім професійної і педагогічної майстерності неабияким дипломатичним хистом, домігся у польської влади права видавати учням офіційний документ про освіту. ( У школі навчали, кому необхідно, письма і арифметики). Випускники школи, таким чином набували статусу цеховиків – мали право легально починати свій бізнес, відкривати майстерню, набирати і навчати учнів і т.п.

М. Бурдяк після закінчення школи також організував вдома різьб’ярську майстерню (працювали і навчалися 4–6 чоловік). Майстер спочатку сам придумував для них орнаменти, намагаючись не повторювати композицій, пізніше учні створювали узори самі. За готову продану річ автор отримував гроші.

Але навчання тривало лише в зимовий період. Майстер зорієнтувався, що прибуток від туризму, який передвоєнному Косові набував значного розвитку, також неабияк поповнює домашній бюджет. Влітку винаймав цілу свою хату приїжджим відпочивальникам, а сам на той час переселявся до великої стодоли.

Свої вироби він поїздом возив продавати по курортних місцевостях: Яремче, Трускавець, Заліщики, а також в лемківську Криницю, Здрій, Іванець (тепер в межах Польщі). У деяких дільницях курортних міст торгувати було заборонено (зрештою, цілком слушно!). Саме там, з ризиком для кишені через штраф, він отримував найбільший прибуток.

Крім того, покупців приваблював достатньо раціональний рекламний хід – у подорожах він одягався в мальовничий народний стрій молодого гуцула. В асортименті майстра були рамки для фотографій, шкатулки для листів, прикрас, поштових листівок, папіросниці, альбоми з різьбленими обкладинками, письмове приладдя, лінійки, ножі для розрізування паперу і книг (так їх колись друкували!) – тобто речі не лише декоративні, але й повністю ужиткові, потрібні у побуті.

Після розвалу польської держави (1939), М. Бурдяк працював різьб’ярем у артілі «Гуцульщина» в Косові. В кінці війни він виїжджає в Німеччину. Спочатку потрапив у т. зв. табір переміщених осіб (англ. D. P.), яким опікувалися американці. У таборі він мав можливість різьбити різні предмети які з успіхом представляв на виставках у німецьких містах (Мюнхен, Кемптен, Альцбург). В 1948 році він прибуває в Сполучені Штати, спочатку на ферму в Айові, потім, до кінця життя поселяється в Чікаго.

У цьому великому американському місті здавна існувала, і є дотепер численна українська громада. Функціонували різноманітні українські товариства, часописи, церкви.

Михайло Бурдяк на прожиток заробляв теслярством, але і тут він продовжував займатися улюбленою справою. Його різьблені вироби прикрашають музеї і приватні помешкання української діаспори, він постійно представляв свої роботи на різних виставкових презентаціях. Крім того, він був серед засновників гуцульського товариства «Чорногора», у якому кілька каденцій був у складі керівних органів, а також членом Контрольної комісії видавництва журналу «Гуцулія». Багато і щедро він жертвував на заходи української громади, на церковні справи парафії церкви св. Миколая.

Вже у Сполучених Штатах Америки він одружився з Антоніною Стахів. Народилися діти — Орест і Орися. Саме дочка перейняла батькові здібності. Орися показувала свої різьблені вироби і демонструвала техніку гуцульської різьби на виставках і фестивалях . Гуцульський дослідний інститут під керівництвом М. Домашевського в Чікаго у своїх виданнях не раз представляв творчість українського мистця американській публіці.

Нам, на жаль, майже невідомі вироби Михайла Бурдяка, але, безсумнівно, варто зберегти ім’я нашого талановитого земляка Михайла Бурдяка і його матеріальну й духовну спадщину. Косівський музей народного мистецтва та побуту просить власників інформації про М. Бурдяка прислати її у будь-якому вигляді на адресу музею. (Незалежності вул.. 55, Косів, Івано-Франківська область, Україна, kosivmuzeum@gmail.com). Ми з вдячністю її приймемо і запровадимо в мистецтвознавчий і науковий обіг.

За матеріалами української преси в діаспорі та авторського архіву

Share