Народився Борис Гулейчук 1.01.1921 року у с. Красноїллі Верховинського району у сім’ї відомого митця, громадського діяча, директора Косівської промислової школи (1941–1945 рр.) Миколи Гулейчука. На той час дідо Михайло Гулейчук був дяком у селі.

Навчався Борис у публічній загальній школі з польською мовою навчання у Косові (1931–1935 рр.). Польська влада переслідувала Гулейчука Миколу за громадсько-політичну діяльність. Тому сина дали навчатися до української школи під керівництвом «професора» Довганика, так, з поваги до вчителя, його називали учні та косівчани. Це була семирічна школа, у якій Борис навчався з 1935 до 1937 рр.

Борис ГулейчукУ молоді роки брав активну участь у громадському житті. Був учасником театру Гната Хоткевича у Красноїллі, де грав роль героя Довбуша. Займався спортом, грав у футбол. На той час у Косові було три футбольні команди: польська, єврейська та українська, яка називалася «Бескид» (1937–1938 рр.). Найбільшим захопленням для Бориса був спів. Він любив українську народну пісню. У Косові у Народному домі в 1930–1940 рр. були створені хори з ініціативи диригента Ганни Когут. Борис Гулейчук співав у складі чоловічого хору «Трембіта» (1942 р.).

Як освічений і свідомий українець, пішов до лав воїнів УПА, разом з курінним «Гамалією» та сотенним «Сталь» боровся за волю і незалежність горян. Борис Гулейчук у повстанців мав псевдо «Пугач». Воював у 1944 році у с. Красноїллі з мадярами, а також у боях з військом НКВС у 1944–1945 роках. У ці роки захворів на тиф і повернувся додому.

Батьки Микола Михайлович і Марія Карлівна Гулейчуки на самий Свят-вечір, 6 січня 1945 року були арештовані і вивезені в Архангельську область, де помер тато. Причиною репресії було перебування сина Бориса в УПА.

Із спогадів сина Бориса, тато йому розповідав, що він працював у травні 1942 року з Дарією Дзюбей та Василем Романюком (Владикою Володимиром) на Косівській пошті. Так розпочалася його трудова діяльність. З 20 липня 1945 року по 20 липня 1948 року Бориса Гулейчука призначили головним бухгалтером Верховинського райфінвідділу.

У 1947 році одружився з Дариною, її тато Дзюбей Павло Іванович був відомим косівським ткачем, інструктором художнього ткацтва Косівського художньо-промислового училища (1945–1948 рр.).

За участь у визвольних діях, як воїна УПА, 14 липня 1948 року його арештували і вивезли на важкі роботи в шахті у Воркуту. Суворий клімат, напівголодне існування та туга за рідним краєм підірвали здоров’я Бориса Миколайовича Гулейчука. За період заслання молода дружина Дарія їздила до Бориса підтримати духовно та матеріально. Повернувся додому 6 квітня 1956 року. Документ про реабілітацію та матеріальне відшкодування прийшов у 1992 році. Але людині, яка пройшла через тяжкі випробування, ніякі відшкодування не допоможуть, і на все життя у душі Бориса залишилися біль і смуток.

Після повернення із заслання почав потихеньку будувати свою домівку. Влаштувався діловодом-друкарем у Микитинецькій семирічній школі, де працював один рік.

Роки у засланні дали про себе знати, почали боліти ноги, ходити або їздити на роботу було важко. Борис Гулейчук зайнявся ремеслом біля свого тестя, на той час відомого ткача П.І.Дзюбея, який скрупульозно з радістю навчав свого зятя.

Почалася творча трудова діяльність на килимовій фабриці ім. Шевченка, згодом перейменована у ВХО «Гуцульщина», аж до виходу на пенсію (1957–1986 рр.) — Борис Гулейчук на пенсії почав творити унікальні ткані роботи разом з дружиною Дарією. Облаштував власну майстерню, придбали верстати (малий і великий). Виконували індивідуальні замовлення та замовлення для музеїв України задля поповнення колекцій художнього ткацтва.

Майстер створив багато високохудожніх зразків ткацтва: портьєри, верети, рушники, доріжки, накидки, скатерті, килими, на яких безліч різноманітних орнаментальних мотивів свідчать про високі художні можливості автора: Він умів дуже тонко з великим художнім смаком підібрати рисунки і колорит виробів. У тканих роботах переважають пастельні кольори з легким вишуканим орнаментом.

Ткані вироби Бориса та Дарії Гулейчуків побували на багатьох всесоюзних та зарубіжних виставках і ярмарках. Зразки декоративних тканин, виготовлені подружжям відомих ткачів, знаходяться у багатьох музеях України, найбільша колекція у НМНМГП ім. Й.Кобринського.

У мистецькій родині у 1956 році народився син Борис, який також став майстром-художником. Він закінчив Косівський технікум народних художніх промислів у 1980 році, працював у Косівському ХВК у керамічному цеху. У 1994 році його кераміку експонували у м. Кракові на персональній виставці.

Лариса Березка,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філіал НМНМГП ім. Й.Кобринського).

Share