Ольга Тинкалюк з села Снідавка на Косівщині володіє архаїчним ремеслом: шиє кептарі — гуцульські традиційні безрукавки з овчини. У минулому таких майстрів називали кушнірами.

Для багатьох горян кептарі дотепер є “гоноровим” святковим одягом та невід’ємною частиною вбрання кнєзя та кнєгині (так на Гуцульщині називають наречених).

Тож, пані Ольга має постійні замовлення, найчастіше — з навколишніх сіл: Шепота, Брустурів, Космача. Часто майстриня шиє кептарі для учасників колективів художньої самодіяльності. Старші люди звертаються до Ольги Тинкалюк, коли хочуть спорядити гуцульський стрій в останню дорогу.

Майстриня виготовляє кептарі понад 30 років. Навіть, працювала “майстром кушнірства” у художньо-виробничому об’єднанні «Динамо». Навчалася ремеслу від рідної тітки Марії Лахман — співробітниці Косівських художньо-виробничих майстерень.

Для оздоблення кептарів пані Ольга використовує поєднання традиційних кушнірських технік. Матеріали: біла овчина або штучна шкіра, хутро — каракуль, вовняні нитки, пластмасові та металеві лелітки. Кожна техніка оздоблення має давню гуцульську назву: “віконця”, “китиці на підпорах”, “зубці”, “кордач”, “ребра”(або “оленка”), “шнурочки”, “силянка”. Яскраві кольори контрастують з білим тлом кептаря.

Сьогодні в Україні є небагато майстрів, що володіють традиційними кушнірськими техніками. Завдяки їм, зокрема, пані Ользі Тинкалюк це автентичне ремесло живе та дарує радість поціновувачам народних традицій.

Лариса Березка
науковий співробітник Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського)

Share