У 2020 році виповнюється 200-а річниця від дня народження Олекси Петровича Бахматюка (1820–1882) – культового мистця гуцульської народної кераміки ХІХ ст. та одного з найвидатніших майстрів українського гончарства того часу. Тому доцільно буде нагадати про творчий і життєвий шлях майстра.

По-різному люди стають гончарами. Олексі довелося добряче “походити різними шляхами”, доки він не знайшов своєї особистої дороги в житті.

О. Бахматюк був сином звичайного гончара, який прибув до Косова з центральних областей України у І-й пол. ХІХ ст. Батько відправив сина вчитися до Михайла Баранюка, відомого на Гуцульщині майстра. Від нього Олекса навчився робити миски: звичайні, обрядові й декоративні; тарелі, макітри, свічники-поставники, свічники-трійці, дзбанки, колачі тощо.

Життя його, як й інших гончарів Гуцульщини, було нелегким: складні умови праці, безгрошів’я, гостра конкурентна боротьба, заздрість тощо. Будучи людиною з великою харизмою, мистець добре розумівся на ментальності гуцулів. Вони завжди залишалися оптимістами, якими складними не були б умови їхнього життя.

Не дивно, що вагоме місце в колекції кераміки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського займають твори класика гуцульської народної кераміки Олекси Бахматюка. Першими надходженнями творів майстра до збірки (1947) були дарунки звичайних гуцулів та творчої інтелігенції краю.

Збірка виробів мистця у музейній колекції представлена досить широко й нараховує 215 одиниць. Вони репрезентують увесь період його творчості ‒ (1840–1870 рр.).

Вагоме місце серед них посідають кахлі – 207 творів, а інші 8 це: 1 колач, 1 вазочка, 2 дзбаночки, 4 миски.

У сюжетах релігійного змісту майстер своєрідно трактував іконописні образи. Найчастіше він зображав в єпископських ризах святого Миколая – головного патрона гуцулів, шанованого в народі заступника бідних, покровителя ремесел, Богоматір із немовлям, дзвонаря, зображення церков та хрестів різних конфігурацій, геральдичні мотиви (герб Австро-Угорщини в різних варіантах). Погляди святих уважно спостерігали за щоденними клопотами родини, оцінюючи їхні вчинки як позитивно, так і негативно та оберігали їх від усякої злої нечисті. Цікаво те, що мистець зображав у фас лише св. Миколая та інших святих, простих людей – у профіль.

Значне коло сюжетів представляє соціально-побутова тематика. Головними героями цих сцен виступають люди: гуцули, міщани, пани, офіцери, жандарми, мисливці.

Також широке коло сюжетів присвячене музиці та розвагам: скрипаль награє гарній молодиці, двоє гуцулів грають на сопілці та скрипці, троїсті музики на весіллі, сцени в корчмі, гуцул везе трембітаря на тачці.

Олекса Бахматюк першим з народних майстрів відтворив людину праці: орач на ниві з двома конями; пастух грає на трембіті, а внизу пасуться вівці й кози, мірошник меле борошно тощо.

Твори Олекси Бахматюка легко впізнати і за окремими мотивами, що використовувалися тільки ним. Надзвичайно характерна для його розписів велика багатопелюсткова квітка-соняшник, оточена зигзагоподібним ореолом. Також йому властиві композиції з однією квіткою на гілці, двома, а на вазонах – навіть потрійні суцвіття. Обабіч цієї пишної рослини на вазоні, доповненої листками, кучерями та гронами винограду, майстер малює двох пташок, оленя і козу тощо.

Ім’я Олекси Бахматюка ще при житті було популярним не тільки серед гуцулів а й за межами краю. Мистцем було розмальовано близько 150 печей, понад 1000 творів зберігається нині в музеях України, Польщі, Австрії та Румунії. Його вироби були представлені на різноманітних міжнародних виставках. Однією з таких була Всесвітня виставка у Відні (1873). На Галицькій крайовій виставці у Львові (1877) оригінальні вироби О. Бахматюка отримали визнання (“медаль заслуги”) не тільки місцевих, а й зарубіжних фахівців. Орнаментальні мотиви, які використовував майстер у своїх творах, мали вплив на розвиток виробництва ужиткової кераміки в Галичині.

Знаковою подією в житті Бахматюка стала етнографічна виставка 1880 р. в Коломиї, де його вироби (кахлі) були відзначені цісарем Австрії Францом Йосифом І. Він нагородив майстра золотою медаллю та грошовою нагородою. Частину творів було закуплено. Зараз вони зберігаються у музеї м. Шльосс Кітцеє (Австрія).

Феномен творчості Олекси Бахматюка зумовлений вільним інтерпретуванням досягнень косівської іконографії в різних побутових сценах, в сакральних та геральдичних мотивах, збагачених і доповнених розмаїтими декоративними нюансами, створеними характерною для Косова трикольоровою гамою: зеленою, жовтою і коричневою на білому фоні технікою ритованого розпису.

Проаналізувавши творчий та життєвий шлях майстра, можна зробити висновок, що О. Бахматюк – найбільш епатажна особистість народного керамічного малярства минулого Гуцульщини. Саме творчістю майстра та його сучасників, сформувалося м. Косів, як локальний гончарний осередок з власними усталеними творчими традиціями.

На величезній спадщині творів О. Бахматюка виховалося не одне покоління сучасних майстрів-керамістів, які продовжують традиції гуцульського та покутського гончарства.

Зав. сектору художньої кераміки та художньої обробки дерева
Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
ім. Й. Кобринського Романна Баран

Науковий співробітник науково-дослідного відділу Музею Наталя Олійник

Share