Сьогодні не посвяченому в тонкощі народного мистецтва і виробів справді народних майстрів здається все звичним: базар забитий сувенірами — бери, скільки хоч. Але не будемо гріха таїти, між тими горами базарних виробів тяжко знайти дійсно мистецьку річ, яка б презентувала той чи інший вид народного мистецтва на належному рівні та почерк народного майстра.

Тому час від часу на прилавки базару потрапляють випадкові речі. Проте є майстри, які не дозволяють собі робити вироби як-небудь, вони свої роботи доводять до високого товарного і мистецького рівня. Це славні різьбярі, кераміки, ткачі, а часом і цілі династії, про яких відомо багато. Отож, давайте заглянемо глибше в таємницю нашого мистецького заглянемо в малопомітну робітню майстра де народжуються диво-твори.

Вирушаємо до відомого мистецького осередку в Брустурах. Центр села. Перехрестя біля Будинку культури. Звідти вуличка побігла круто вгору, а з самої гори відкривається прекрасний краєвид на два села, особливо видно майже все село Брустури. По лівий бік дороги колишуться столітні буки, з правого — похилі поля, де розміщений присілок «Заверх».

Так непомітно опиняємося на охайно прибраному подвір’ї, яке свідчить про те, що там живуть справжні ґазди. Але, що за цим усім таїться справжнє диво, — ми і не здогадуємося. Тут нас чекає багато цікавого. Адже є ще багато імен майстрів-митців, які вартують того, щоб заповнити перші сторінки журналів, засобів масової інформації, але нам не відомих. Саме про таких людей, які безмежно закохані у свою роботу і виконують її на високому мистецькому рівні, хочеться розповісти.

Ще добре не оглянули подвір’я, а господарі вже запрошують до оселі. На звичайному столику, серед хати, — електричний обігрівач, велика миска в якій два пузатих клубки сиру і поруч — ще дві миски з водою. Біля них пораються дві гарно одягнуті в народний стрій жінки. Дізнаюся, що це Марія Василівна Миклащук і її дочка Марія Василівна Габорак.

У руках обох майстринь творилося щось незвичайне. Пузатенькі клубочки сиру, порізані на шматки, опинилися у мисці з теплою водою. Запрацювали руки молодої майстрині — і у воді сир перетворюється на зразок шматка «гуми». Сир стає пластичним, з нього тут же виростає майбутній твір. Приємно спостерігати, як з безфорного шматка цього «матеріалу» починає виростати коник. Спершу — коник, далі — сідло для нього, вершник, спорядження вершника, упряж для коня, дві бербениці, прив’язані сплетеною із сирних шнурочків мотузкою. Хтось пожартував: якщо бербениці набиті сиром, то у суботу на базар готові.

За весь час роботи руки майстрині не зупинялися, від початку до завершення. Матеріалу на виріб розрахували точно, його і не залишилося, і не бракувало. Коник вийшов напрочуд красивим, пропорційно вгадані елементи виробу і композиційно вписані у загальний ансамбль. Вийшов справжній художній твір. Все зроблено вручну і на око, без жодних вимірювальних приладів. Це свідчить про ідеальну просторову уяву майстрині, добрий окомір і подарований Всевишнім талант. Але, погодьтеся, заздалегідь бачити у кусочку матеріалу задуману річ — це вже мистецтво.

Таких виробів у майстрині можна побачити багато, і вони всі одинакові як за розміром, так і за формою. Те, що побачив, не є випадковістю. Це талант, помножений на велику працю, любов до обраної справи. Це було помітно з того, що за весь час зарум’янена майстриня, не відволіклася від роботи ні на хвилину, хіба що зрідка, розповідаючи наступний етап роботи.

Спостерігачі, а нас було немало, затамувавши подих пильно дивилися за диво творення. Весь цей час у хаті панувала якась урочиста тиша. Всі були заворожені тим, що відбувалося, як на їхніх очах творилася краса закоханими у наше народне мистецтво майстринями.

З щасливого обличчя матері, яка з любов’ю дивилася на свою дочку як на щось найцінніше, було зрозуміло, що це не тільки її кровинка, це ЇЇ учениця, це її майбутнє. Безумовно, що ті твори, які народжуються у таких працьовитих, чистих руках, від щирого серця, творяться з добром у душі, будуть жити століттями і приносити людям радість. Отож, приглядаймося до нашого прекрасного мистецтва і до людей, які його творять, пильнішим зором, не запишімо їх поза увагою, адже вони заслуговують на увагу й повагу.

Спілкуючись з талановитою династією, доречно згадати крилатий вислів: «Лиш те в народі буде жити, що серце серцю передасть». А Марії Василівні Габорак — молодій майстрині, хочеться сказати: велике вам спасибі за ваші працьовиті руки, за пошану до таланту, який подарував вам Всевишній, побажати творчих успіхів, натхнення до праці. Не зійдіть зі своєї дороги, адже спокус сьогодні не бракує, а ви — на правильному шляху.

Йосип Приймак,
заслужений працівник освіти України, голова громадської організації «Спадщина».

«Гуцульський край», №6, 7.02.2020 року

Share