Народне мистецтво с. Соколівки глибоке за своїми традиціями і джерелами, різноманітне за видами і формами. Воно користується попитом і популярністю не лише в Україні, а й за кордоном. Здавна привертає увагу мистецтвознавців, науковців і численних шанувальників. Особливого поширення і розвитку набули в селі різновиди народної творчості — художня вишивка, ткацтво (килимарство, ліжникарство), художня різьба по дереву та випалювання, писанкарство.

Самобутньою вишивальницею, щедрим творцем нових зразків у техніці «низинка» і «хрестик» можна по праву назвати соколівську майстриню Галину Петричук.

Вона народилася 1.08.1954 року в сім’ї колгоспника Шкондеюка Андрія та Катерини. У 1972 році закінчила Соколівську середню школу. Ще у восьмому класі самостійно вишила рушник «низинкою», галстуки — «хрестиком». Перші стібки у вишивці навчила мама Катерина Григорівна — прекрасна вишивальниця, неабияка умілиця — майстриня зі ткання неповторних килимових узорів.

З самого дитинства Галина брала участь у шкільних виставках олімпіадах зі своїми вишитими роботами і, як учасниця художньої самодіяльності, у вокальному ансамблі «Веселка».

Г.Шкондеюк після закінчення десятого класу працювала вишивальницею Косівських художньо-виробничих майстерень. Своєю невтомною працею швидко здобула авторитет серед товаришів по роботі. Односельчани удостоїли її високого довір’я, обравши депутатом Соколівської сільської Ради, а комсомольці майстерень — членом комітету комсомолу. У вільний від роботи час поспішала Галя до сільського клубу, адже була учасницею художньої самодіяльності.

3 1975 року в Соколівці почали вишивати весільний стрій для молодої та молодого пацьорками, запозичений від буковинських осередків. Такий костюм був дорогий, що свідчить про заможність родичів, але дуже яскравий та ефектний.

Таку щиру, працьовиту гарну дівчину покохав Микола Петричук, в 1977 році вони одружилися. Соколівське весілля напрочуд самобутнє, багате розмаїттям пісень, цікавих захоплюючих сцен, словесних діалогів, забав та ігор, приповідок, примівок, віншувань.

Молода Галина одягнена в соколівський стрій — вишиту сорочку, кожушину з пацьорками, обов’язково має мати дві ткані запаски, оздоблені сухозлотою і парчею, які вишила власноруч.

Прожила Галина з Миколою у парі рівно 40 років у мирі, любові і злагоді. Народили двоє діток — Андрійка та Галинку, дали їм освіту, виховували добрими, чуйними, роботящими, подружили їх. Щасливі були дідусь і бабуся коли народилися четверо внуків. Галина Андріївна старалася передати всю свою любов, вміння творчо працювати як дітям так і внукам.

Від своєї праці Галина Андріївна отримує справжнє задоволення і їй присвоєно звання «Майстер народної творчості». У 1986 році за пропаганду народного мистецтва рідного краю, за діяльну участь в роботі ради народного університету культури сільського краєзнавчого музею Галина Андріївна удостоїлась звання лауреата обласної літературно-мистецької премії імені М. Ірчана.

За активну участь у виставковій діяльності та створення високохудожніх зразків вишивки у 1991 році майстриню прийняли в Національну спілку майстрів народного мистецтва України. Творчим звітом Галини Петричук стала у 1997 році її персональна виставка вишитих робіт у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини, де було представлено понад сто унікальних творів. Восени 2000 року Галина Петричук була делегатом чергового з’їзду НСМНМУ в м.Києві. У тому ж році стала лауреатом X міжнародного гуцульського фестивалю в м.Коломиї.

Майстриня на замовлень створює зразки костюмів для відомих діячів культури та мистецтва України (Аллі Кудлай, Любов Орел), для художніх колективів в Україні та за кордоном.

У своїй творчості Галина Ан дріївна використовує орнамен тику рідних соколівських узорів «головкате», «трійки», «яблуня» «кучері», «зубчики», «зірнички» та кольорову гаму характерну рідному селу: чорний, червоний, цегловий, жовтий кольори. Не злічити скільки з-під її умілих рук вийшлс в світ чоловічих сорочок, жіночи) блузок, оригінальних серветок барвистих доріжок, рушників, на кидок, порт’єрів. Та несподівано у хату прийшла біда, 17 жовтня 2017 році не стало Миколи Петровича, коханого чоловіка, доброго, дбайливогс татуся, щирого люблячого дідуся. Обірвалася палаюча іскорка у Галини Андріївни до творчості. Весь тягар по господарству, родинні обов’язки лягли на тендітні плечі дружини. Але життя продовжується, разом з дітьми та внуками Вечорами старається вишивати на замовлення, в цьому їй допомагають дочка Галина та внучка Христинка.

Про те, що Галина Андріївна справді талановита народна майстриня, свідчать її вишивки, які є окрасою музеїв України та за кордоном.

Вона творить своє мистецтво, щоб більше було краси і світла у світі, аби люди від її вишивки ставали кращими і добрішими, духовно багатшими.

Лариса Березка,
завідувач районним організаційно-методичним центром «Культура Косівщини» районного Будинку культури, член НСМНМ України.

«Гуцульський край», №30, 26.07.2019 року

Share