Творчість справжнього митця визначається насамперед рівнем особистого таланту, втіленням його духовного світу, почуттів і сподівань у кольорах, візерунках, формах і композиціях. У сузір’ї народних талантів Гуцульщини виразно яскравіє ім’я Параски Петрівни Борук. Славетна рожнівчанка цього року переступила поріг поважного життєвого ювілею, адже народилась далекого 1934 року.

За плечима самовідданої майстрині в царині художнього ткацтва вагомий і щедрий творчий доробок. Параску Борук уже давно прийнято до Національної спілки художників України. її працю удостоєно високим почесним званням заслужений майстер народної творчості України.

За особистий вагомий внесок у збереження, примноження та розвиток народного мистецтва Карпатського краю їй присуджено премію імені Юрія Шкрібляка в галузі декоративно-прикладного мистецтва. Майстриня стала володаркою гран-прі XII всесвітнього фестивалю гуцулів, що проводили в м. Косові у 2002 році.

Як цінну пам’ятну реліквію П.П.Борук зберігає почесну відзнаку Міністерства культури і мистецтв України. Особливо цінує один із багатьох дипломів, який нагадує їй про Всеукраїнський фестиваль народного мистецтва «Хортиця», що був приурочений 500-річчю Запорізького козацтва, в якому наша талановита краянка брала участь. Таких відзнак у неї зберігається чимало.

Увібравши змалечку у серце казкову красу рідного краю, Параска Борук, передавала її барви на неповторних тканих виробах упродовж усього свідомого життя. Ще будучи маленькою дівчинкою, вона уже вчилася виготовляти домоткане полотно на саморобному верстаті. Першим своїм вчителем і наставником вважає і цінує Ганну Петрівну Галичук.

Згодом допитлива учениця почала самостійно ткати рушники і верети, адже їй були притаманні наполегливість у праці і пошуках. З часом з’являються перші творчі роботи. З 1972 року Параска Петрівна бере участь в обласних та республіканських художніх виставках.

Про себе талановита майстриня розповідає: «Зростала у багатодітній сім’ї. Родині належав скромний маєток — невеличка хатинка, корова і клаптик малородної землі. Оце й усе на десятеро душ — мати, батько і восьмеро дітей. Серед них я — найстарша. Вся хатня робота та й малеча — на мої руки. Хіба було тоді мені до великої науки, хоча сім класів місцевої Рожнівської школи таки закінчила? Мамин ткацький верстат був для мене недозволеною розкішшю. А так хотілося ткати!».

Для цікавої до всього дівчини згодом настане її зоряний час, коли мама посвятить її у таїни рукотворного ткацького мистецтва, довірить самій працювати на верстаті. Через цілеспрямовану наполегливу працю до дівчини прийде визнання. Про вироблений високий художній смак ткалі свідчать її верети під назвами «Штерпа», «Гуцулка Ксеня», «Писаний камінь», «Рожнівська писанка», «Закохані», «Арканове коло», «Зоряна дорога», «Дзвінка», «Карпатські зорі» та багато інших. У побудові орнаментів уже провідна майстриня з Рожнова користується широко вживаними і традиційними у її місцевості мотивами.

Кому пощастить побувати у домашньому музеї «Гуцульська старовина і сучасність», який створили Параска Петрівна та світлої пам’яті її чоловік, журналіст, письменник і поет Михайло Дмитрович, той неначе торкнеться до барв гірської веселки, яка так і сяє на численних творчих виробах (а їх у неї більше 900) привітної господині. У цій колекції справді вражають унікальні експонати, яким понад 100 і більше років.

Закоханість у мистецтво і творчість додає Парасці Борук життєвої наснаги і натхнення. Вона знаходить в собі сили і оптимізм щоб боротися з недугою, щоб долати всілякі труднощі.

Щедрій серцем Парасці Петрівні Борук побажаймо здоров’я і довголіття, аби її рукотворне ткацьке мистецтво радувало душу і милувало очі людей ще багато років.

Іван Мисюк,
заслужений працівник культури
України, член НСМНМУ та НСЖУ.

«Гуцульський край», №30, 26.07.2019 року

Share