Фестиваль етнічного одягу і традицій «Лудинє» цьогоріч вже вшосте вражав нас мистецькими здобутками майстрів рідного краю. Цікаві майстер-класи, захопливі перформанси, різнобарвна одіж, справжні шедеври митців, а головне — люди згуртувалися з однією метою: створити свято національного багатства, віддати шану унікальним традиціям високої культури і зберегти її у сучасній інтерпретації.

Напередодні свята Івана Купала, 5 та 6 липня, на різних локаціях відбулися святкові заходи у рамках фестивалю. У п’ятницю, 5 липня, на центральному майдані міста відбулася дитяча програма під назвою «Лудинє діточе»: концерт юних талантів Косівщини, конкурс з моделювання одягу для тих, хто виявив бажання спробувати себе у ролі дизайнера. Того ж дня у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини професійні етнологи та дослідники народного одягу в інтерактивному лекторії «Історія етномоди» розкрили секрети моди наших прабабусь. Також у рамках фестивалю у музеї відкрили виставку авторського одягу та текстилю Ольги Костюченко (м. Чернігів), на якій представлені традиційні сорочки Чернігівщини, реконструйовані майстринею за автентичними взірцями. Виставка триватиме впродовж місяця, тому кожен охочий має змогу її відвідати.

Фестивальне дійство відбувалось у суботу, 6 липня, на стадіоні Косівської ЗОШ №2. Як і щорічно, тут можна було побачити покази автентичних строїв з приватних колекцій, майстер-класи, пов’язані з виготовленням та одяганням строю, дефіле сучасного етнічного одягу від народних майстрів і професійних модельєрів, майстер-класи з кераміки, ткацтва, писанкарства, виготовлення сирних коників, виставку-продаж старовини та багато іншого. Як усе відбувалося і чому про нас має заговорити увесь світ — далі у матеріалі.

«Люди нас не розуміють: всі хочуть поїхати із села в місто, а ми приїхали з міста в село»

Віталій має економічну освіту, працював директором фірми у Хмельницькому. Його дружина Інна — справжня містянка, чоловік жартома називає її «дитям асфальту». Два роки тому вони кардинально змінили своє життя — разом із двома доньками переїхали із Хмельницького до затишного села Річки на Косівщині і створили тут свою ферму — «Гуцуляндію». А все почалося з камерунської карликової кози, яку пара знайшла під Хмельницьким. Вони взяли її з собою до Річки, і Фісташка (таке в неї ім’я) стала не тільки першою мешканкою ферми, але й емблемою родинної справи. Віталій каже, що Фісташка — представник всесвітнього козиного руху — кози за життя. А все тому, що сьогодні на неї покладено велику благодійну місію — порятунок життя. Все просто: щоб зробити фото з козою у вінку, прикрашеною стрічками та коралями, треба вкинути кілька гривень у скриньку. Гроші збирають на лікування хворої на рак донечки друзів, фісташка не опирається і чемно позує, таким чином ніби доводячи свій офіційний статус.

Окрім кіз, на фермі сім’ї Вишневських є ще коні, барани, свині, кролики, кури та цесарки. Тут виготовляють чай, мед, карамель, сиропи і крафтовий сир — проте за справжньою рецептурою європейських сирів.

Сьогодні «Гуцуляндія» дебютує — Віталій та Інна вперше виставили сири «на людях», до цього їх куштували тільки друзі та знайомі.

«Люди нас не розуміють: всі хочуть поїхати з села в місто, а ми приїхали з міста в село», — усміхається Віталій і ні про що не шкодує, бо любить те, що робить.

«У руках майстра все виглядає легко»

Шматок глини на гончарному крузі за лічені хвилини перетворюється на симетричну посудину. Майстер Василь змішує дві глини: одна місцева, інша — привезена зі Слов’янська — така собі метафора, коли мистецтво об’єднує схід і захід в одне прекрасне ціле. Об’єднує людей і країну.

За дивовижним процесом народження глечика спостерігають зацікавлені очі туристів із Берліна. Діти в захваті від побаченого, цей захват в очах не потребує перекладу, він не має національності — диво та й годі. Найцікавіше починається тоді, коли їхня мама в білосніжній сукні й собі хоче спробувати зробити глечик. Вона — українка, з Івано-Франківська, одружилася в Німеччині і живе в Берліні з чоловіком і дітьми. На фестиваль прийшла разом із братом, зізнається: інколи сумує за домом. Спробувати себе у гончарстві — її давня мрія, яка здійснюється тут і зараз. Дружина гончаря, Марія, дає покривало, щоб жінка не забруднилася, а Василь показує, що робити.

— У руках майстра все виглядає дуже легко, — усміхається Василь, — але щоб навчитися робити основу, треба чотири роки, — і додає, — нічого, ми вас за п’ять хвилин навчимо.

— Все починається з циліндра. Будь-який виріб виготовляється за допомогою однієї операції: центрування глини і підняття її у циліндр. Вже після цього циліндр треба розтягувати залежно від того, що ви хочете із цього шматочка глини зробити. Якщо хочете мисочку, то його треба розтягувати, якщо хочете зробити вазочку, то його ще треба підіймати і давати йому форму.

Василь із Кутів, уже сім років він — професійний гончар.

— Коли виріб підсихає, його декорують. Далі йде випал, в основному випалюють двічі. Руки треба обов’язково змочити, щоб не липло до рук. Глина не любить різких рухів.

У результаті на світ з’явився новий виріб — не ідеальний, але зроблений з великим бажанням і з душею. До Німеччини він не помандрує, бо ще сирий, проте це не біда, у Василя весь прилавок закладений різноманітними мисочками, глечиками, вазами, навіть люстра є, так що чоловік без подарунка не залишиться.

— Дякую! — мовила на прощання жінка.

— Дякую! — з акцентом повторив хлопчик. І вони пішли.

«Стягай фантє, вбирай лудинє»

Сонце — як гончарний круг. У Косові людно і гамірно. Тут можна побачити не тільки сир і глечики, тут кераміка, ткацтво, писанки, книги, шкіряні вироби, запашні лікувальні трави. І поки всі готуються до показу, публіку розважають гурти «Файна лаба», капела «Черемош» та аматорськоий фольклорно-етнографічний колектив «Банилівська толока».

Цьогорічна тема фесту — «Гуцульський рік», за однойменною п’єсою Гната Хоткевича, яка покликана відобразити найвиразніші обрядові компоненти календарного року на Гуцульщині. Святошне дефіле — справжнє театралізовано-мистецьке дійство.

Анастасія Шкурган,
студентка факультету журналістики Львівського національного університету.

Фото Тетяни Костинюк.

«Гуцульський край», №28, 12.07.2019 року

 

Довідка

Фестиваль “Лудинє” вперше організований у 2011 році з ініціативи небайдужих жителів міста. Це знакова регіональна подія на Прикарпатті. Сьогодні вона відома далеко за межами регіону, має чітко сформовану концепцію.

Мета фестивалю — згуртуватися навколо національного багатства — традиційного строю, який є найвиразнішим ідентифікатором етнічної приналежності; зберігати і розвивати знання, пов’язані з унікальними одяговими традиціями Гуцул ьщини; привернути увагу молоді до автентичного одягу і традицій; формувати високу культуру та протистояти тому, що сьогодні називають «шароварщина» та «кіч»; популяризувати містечко Косів як мистецький центр, де зберігають ремесла, традиції і разом з тим — продовжує розвиватись гуцульська мода у її сучасній інтерпретації.

З 2011 року провели у місті Косові п’ять одягових фестів (2011, 2012,2016,2017,2018 р.).

Назва фестивалю походить від гуцульського слова «лудинє» , що означає предмет святкової ноші, а його етимологія пов’язана зі словом «людина».

Гості фестивалю протягом минулих років вже мали змогу бачити програми «На храм до Косова», «Весілля на Гуцульщині», «Лудинє на Івана Купала», «Косівський базар», «Лудинє діточе».

Щоразу фестиваль має окрему тематику, однак його ідейною основою є традиційне народне вбрання та одяг з етнічними ознаками.

Share