На все життя закарбувались у пам’яті незабутні зустрічі з відомим при житті митцем-керамістом, членом Національної спілки художників України Михайлом Васильовичем Кікотем.

Напрочуд привітний і гостинний чоловік від Бога був наділений самобутнім талантом. Зі своєю сім’єю проживав у с. Городі. Оселя його вмостилася на стрімкому груні поміж крутих плаїв. З вікна домашньої робітні відкривалась господареві чарівна панорама величавих і гордих гір. Внизу видзвонювала гомінка річка Рибниця. Все це довкола надихало талановитого майстра-кераміка на творчий пошук і неспокій. Під меткими жилавими руками крутився-вертівся гончарний круг, виспівуючи одвічну мелодію.

Михайло Кікоть

Михайло Кікоть

Михайло Кікоть, мов чарівник-чаклун, «витягував» умілими пальцями з в’язкої податливої глини стрункостанну вазу. На столику, лавочках, полицях у майстерні красувались уже готові вироби. Притягували зір цікавих і допитливих гостей ліплені ним і уже випалені в керамічній печі та политі прозорою поливою скульптурні композиції «Гуцули», «Косівський базар», «Гуцульське весілля», «Троїста музика», «Танець», «Молода пара». Ці сценки, наче вихоплені із життя і побуту горян. Фантазія і видумка митця, його весела вдача проявились у фігурках «Сусіди», «Попався», «Ґазди йдуть на базар», «Поповнення в сім’ї», «Мотоцикліст з ягнятком», «Прикра історія». Звичайні, здавалось би, буденні життєві сценки майстер-самородок умів опоетизувати, опромінити веселим, оптимістичним настроєм.

У житті Михайло Кікоть був надзвичайно людяним, простим і скромним. Своєю творчістю і непересічним талантом умів знаходити стежки до людських сердець.

Усіх вражали Кікотеві керамічні композиції на теми й сюжети творів Т.Шевченка «Мені тринадцятий минало», «Ми вкупочці росли», «Садок вишневий коло хати», «Наймичка».

Привабливі багатофігурні композиції малої скульптури «Як вуйко Юрко прощався з панами», «Повстання гуцулів проти панського гніту». Невелика світлиця і сіни, прибрані ялиновими гілками, на комині, полицях були розміщені візерункові вази, баклаги, різноманітні скульптурки. На привітання гостей господар одразу відривався від роботи, радо стрічав їх. Його засмагле обличчя освічувалось лагідною привітною усмішкою.

Поруч з Михайлом Васильовичем сидів його синок Василько, названий так на честь діда, стежив за вправними руками татуся і собі виліплював ягнятко. Напевно те, що паслося за вікном на городі, таке ніжне, кучеряве, білорунне. Батько оглядав досвідченим оком творіння, лагідно щось підказував цікавому й допитливому малому. У душі наставника було тепло і радісно, що в кмітливого сина проявлялось бажання продовжити його справу.

Відомий поет і письменник Косівщини Микола Близнюк у новій книжці-спогадах про життя і творчість Шевченківського лауреата Тараса Мельничука разом з провідним журналістом Василем Глібчуком тепло згадують про свого часу провідного кераміка Гуцульщини Михайла Кікотя. Адже М.В.Кікоть довгі роки працював у творчих майстернях Косівського художньо-виробничого комбінату. Першим його вчителем-наставником був відомий кераміст Михайло Рощиб’юк. Йдучи на заслужений відпочинок, цей досвідчений талановитий майстер запропонував дирекції підприємства, щоб його сумлінний вихованець Михайло Кікоть обійняв посаду старшого майстра керамічного цеху.

У долі митця склалось так, що з 1961 року він почав працювати інструктором керамічного відділу Косівського училища прикладного мистецтва. Про нього, як наставника, з теплотою відгукувалися колишні учні. І саме в цьому закладі Кікотеві припав до душі жанр малої скульптури. Вже своїми першими творчими роботами він заявив про себе як своєрідний митець.

Деякий час Михайло Васильович працював як творчий майстер-надомник у пристосованій домашній майстерні. Нікого не копіюючи і не наслідуючи, він наполегливо шукав себе, багато експериментував. Частина творів митця цього періоду зберігається у колекції Коломийського музею народного мистецтва і побуту Покуття і Гуцульщини. Своєрідним почерком серед інших робіт вирізняються його композиції за творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Гоголя.

Михайло Кікоть взяв за основу спадщину корифеїв гуцульської кераміки Олекси Бахматюка, Петра Кошака, Павлини Цвілик. Збагатившись досвідом наставника Михайла Рощиб’юка у володінні матеріалом, технічними прийомами М.Кікоть відкрив своєрідну сторінку в розвитку гуцульської народної керамічної скульптури.

Мистецтвознавець Марія Іванчук зазначає: «Декоративна скульптура М.Кікотя побудована на традиційній основі. Для психологічної характеристики майстер використовує характерні рухи, пози, міміку, які зумовлюють сюжетний взаємозв’язок між персонажами, сприяють розкриттю змісту художніх творів».

Мистецтвознавці схвально відгукуються і про творчу спадщину і надбання Михайла Кікотя в напрямку димленої кераміки. Він майстерно виконував гончарні макітри, горщики, дзбанки, фігурки баранчиків, півників, козуль, оленів.

Михайло Кікоть родом з села Орелець Снятинського району. З дитинства увібрав у серце мальовничу природу Покуття. Добродій Михайло по-своєму був ощасливлений, що доля зріднила його з Карпатами, з привітними, добрими й талановитими горянами. Митець, уже як наставник, умів знаходити стежки до сердець творчої молоді. Під його турботливим наглядом виростали таланти визнаних кераміків Оксани Бейсюк, Василя Івасюка, світлої пам’яті Євгенії Зарицької, сина Василя — випускника Косівського технікуму народних художніх промислів.

Кращими творами Михайла Кікотя ілюстровано більше десятка книг, путівників, ряд каталогів і журналів. Про життя і творчість майстра широко розповів письменник Микола Яновський у свої авторській книжці «Срібна пряжка» в нарисі «Вогнем народжене».

Михайло Кікоть вірно служив народному мистецтву. Все своє свідоме життя він віддав творчості. Він гідний того, щоб його не забували, шанували і пам’ятали. Варто, щоб громадськість Города, творча інтелігенція Косівщини увіковічила самобутнього митця пропам’ятною плитою.

Іван МИСЮК,
заслужений працівник культури України,
член НСМНМУта НСЖУ.

«Гуцульський край», №17, 26.04.2019 року

Share