Нарешті настала довгоочікувана пора літніх відряджень-експедицій! Долеско Світлана, Музиченко Ольга та Олексій Плиско, озброївшись посмішками, допитливими поглядами, хорошим настроєм, диктофоном та фотокамерою, вирушили в триденну колоритну мандрівку Прикарпатською Косівщиною.

Неможливо описати словами всю ту величезну кількість позитивних вражень, які ми отримали під час поїздки! І десяти репортажів не вистачить, щоб описати, наскільки нам сподобалась поїздка, зі скількома цікавими людьми нам вдалось потоваришувати.

Отож, перший репортаж присвячуємо події «Лудинє-фест», на яку нас запросив молодий карпатський етнограф Богдан Петричук.

«Лудинє-фест» відбувся 7-8 липня 2012 року в м. Косів Івано-Франківської області. Це фестиваль автентичного та сучасного одягу із фольклорними елементами. А темою цьогорічного дійства стало весільне вбрання та весільні традиції Гуцульщини.

“Лудинє-фест” — дійсно унікальний проект, адже це єдиний фестиваль етно-одягу в Україні! Рік тому купка ентузіастів – жителів Косова, які безмежно люблять своє місто, Гуцульщину та Україну, виносили та народили ідею, розробили концепцію і формат унікального фестивалю «Лудинє». Не на виконання офіційних розпоряджень чи постанов, а просто так – для себе, для всіх нас.

Хочемо подякувати організаторам «Лудинє-фест» за їх невтомну роботу. Адже кожна хвилина фестивалю була продумана до дрібниць, проведена щиро, натхненно і якісно. Величезне спасибі за ту неповторну українську атмосферу, за те, що кожен відчув гордість від того, що ми – українці!

Фестиваль відбувся на території ресторанно-розважального комплексу «Водограй».

Цікаво, що місце проведення було обрано не випадково, адже саме тут знімали кілька яскравих сцен з епохального фільму «Тіні забутих предків». Фестиваль поєднав у собі ярмарок виробів найкращих карпатських майстрів, першу в Україні виставку весільних рушників, цікаві майстер-класи із ткацтва, гончарства, флористики, створення традиційних гуцульських коників із сиру, пов’язування головних уборів.

В кожному куточку «Лудинє-фест» лунали гуцульські співанки, які переплітались із веселим гомоном численних відвідувачів. До речі, неможливо було не помітити, що майже всі гості фестивалю прийшли у вишиванках. Навіть незвична для Косівщини спека не завадила відчути неповторний косівський колорит «Лудинє-2012». Куди б ми не йшли – до майстрині із ткацтва, чи то до гончара, чи до вмілого ювеліра, кераміста – одразу відчувались Руки справжнього Майстра, в яких живуть споконвічні українські традиції! «Лудинє-фест» – це один з найкращих, найколоритніших, найцікавіших українських фестивалів! Як гуцули збиралися на весілля, що вбирали, що співали й танцювали — можна було побачити на цьому фестивалі.
Гостям продемонстрували унікальну програму, яка дозволяє скласти абсолютно повну картину гуцульського весілля.

Дуже цікаво було дізнатись, що на теренах Галицької Гуцульщини були такі весільні обряди: Обзорини, Сватаннє, Заручини, Благословіннє, Проща, Запросини, Зачинаннє, Заводини, Повниця, Дар, Вєрєжіння, Весіль, Пробій, Світивки, Проводини, Заводини у комору, Пережини, Пропій весільний, Сміїни, Міни, Колачини… Всього десь 22 дійства. Ви уявляєте, який багатющий обряд?! Ми маємо чим пишатись. Такого немає в цілому світі!

В околицях Косова, зокрема, зберігся обряд «Зачинанє», який відтворив народний колектив «Вишиванка» під керівництвом Ганни Мисхан. У рамках фестивалю проводилися покази давнього одягу представниками гуцульських сіл, молодіжне дефіле одягу з фольклорними елементами. Яке щастя – дивитись такі дійства, бачити в очах учасників, відвідувачів любов до рідного краю, національної культури.

Покази автентичного одягу змінилися демонстрацією сучасного вбрання з етноелементами, створенням якого займаються студенти Косівського училища прикладного та декоративного мистецтв.

В самий розпал фестивалю увагу Світлани Долеско привернув традиційний ткацький верстат, за яким сиділа усміхнена жінка-майстриня.

Неможливо було не підійти й не поспілкуватись із нею. Цією жінкою виявилась Олена Прокоп’юк-Шкрібляк із дуже відомого мистецького роду Шкрібляків. Пані Олена запросила пані Світлану спробувати оволодіти ткацьким мистецтвом, створити жіночий пояс-крайку.

Отож, поки Світлана Долеско власноруч ткала сонячно-зелену крайку, неспішно текла між ними розмова:
– О.: В цьому році виповнюється 190 років нашому прапрапрапрадіду Юрію Івановичу Шкрібляку. Там, де ми живемо, в Яворові, на ділянці Максимець 1, є таке місце, яке називається «оселя родини Шкрібляків», там є така галявина на 7 га, оточена лісом 9 га – це такий родинний маєток – там є татова хата – Дмитра Федоровича Шкрібляка – він був заслуженим майстром народної творчості – хата-музей. А ось у нашій хаті (ми з чоловіком займаємось ткацтвом) є майстерня, багато ткацьких верстатів. У вівторок, 3 липня, у нас було посвячення пам’ятного знака на честь Юрія Івановича Шкрібляка. Тепер височіє над нашим маєтком великий чотирьохметровий різьблений дубовий хрест, і навколо там такий смерековий і буковий ліс – навколо так гарно.

– С.: З діда пішла у вас ця традиція – ткати?
– О.: У нас жінки в родині завжди ткали, вишивали, писанки писали. Чоловіки споконвіку займалися різьбленням.
– С.: А діти ваші цим займаються?Чи бачать вони себе як майстрів у подальшому?
– О.: Син займається різьбою, продовжує традиції дідів. Він навчався в Косівському художньому інституті, відділ дерева. А дочка також цей інститут закінчила, відділ ткацтва.
– С.: Пані Олено, наша зустріч – дійсно доленосна. зараз я розумію, що напевно це була мета моєї поїздки сюди – 12 годин в машині їхали…
– О.: Вас видно хтось привів сюди, якась сила. Бо не просто так ви прийшли сюди.
– С.В.: напевно що так.

ZN2T3169

Ось заради таких зустрічей, сонячних очей майстрині і треба йти вперед, до нових вражень, нових знань, знайомств. Бажаємо фестивалю «Лудинє-фест» довгих років існування, адже такі ініціативи заслуговують підтримки не лише на регіональному, а на державному рівні.

Більше фотографій з “Лудинє-фесту”.

Цей чудовий текст написано Ольгою Музиченко.

Фотографії: Олексій Пліско

Share