Таку назву має виставка відомого косівського кераміста Михайла Сусака, яку розгорнуто у залі Косівської регіональної організації Національної спілки художників України. Майстер представив на ній більше 50-ти своїх робіт.

Незважаючи на те, що п відкриття відбулося у неділю (9 вересня), тобто у вихідний і святковий день, у виставковій залі РО НСХУ зібралося чимало людей: імениті представники гончарного мистецтва, художники, родина та друзі автора. Пильним поглядом, зацікавлено оглядали кожен експонат і двоє середнього віку іноземців, перекидалися між собою словами на незрозумілій для мене мові, яких привела значно молодша їхня супутниця, котра розмовляла українською.

Очевидно, ця виставка була для зарубіжних гостей акордом V відкритого обласного фестивалю кераміки, ремесел і фольклору «Мальований дзбаник», проведеного у Косові 7–8 вересня. Тарелі з декоративним розписом, гончарні скульптури — коні, зозулі, тарілочки малої форми і справді привертали неабияку увагу присутніх. Вони виразно відображають гуцульський розпис, пов’язаний з трипільською орнаменталістикою, сюжетні композиції.

Виставка відомого косівського кераміста Михайла Сусака

М.Сусаку зараз 66 і більшу частину свого життя він присвятив кераміці. Хоча доля могла розпорядитися інакше. Коли Михайло служив у арми в Ризі та Вільнюсі, його солдатська служба була пов’язана з художньою самодіяльністю. Військове командування давало направлення на вступ і домовилося про його навчання в консерваторії. Та коли мама дізналася з листа про таку звістку, відразу приїхала до Михайла у військову частину, бо дуже не хотіла, щоб єдиний син, повернення якого з нетерпінням чекала з армії, був відірваний далеко від дому. Солдатові довелося послухати дорогої його серцю людини. Отож, після повернення з армії, у 1975 році, вдалося влаштуватися на роботу в одне з найпрестижніших підприємств району — Косівський художньо-виробничий комбінат або, як переважно казали, спілку художників.

У керамічному цеху навчали формувати на гончарному колі спочатку горщики для вазонів, а згодом уже й складніші за технологією виготовлення — вази, тарелі — досвідчені майстри Іван Рйопка, Микола Ткач. Досвід розпису глиняних виробів здобував у Євгенії Зарицької, Марії Рйопки, Валентини Джуранюк, Орисі Козак, інших талановитих майстрів.

— Я дуже вдячний їм усім за науку, — каже пан Михайло.

Звичайно, багато щирих і доброзичливих слів і побажань лунало й на адресу М.Сусака, нині зрілого й досвідченого майстра. «Почерк Михайла у кераміці відрізняється від інших. Це добре, бо він упізнаваний», — зазначив, відкриваючи виставку, голова правління РО НСХУ Іван Кочержук. Михайло Миколайович і справді добре знає технологію формування, розпису виробів.

— Це самобутній митець, який має свій авторський почерк, — стверджує голова районної організації Національної спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ) Михайло Трушик. Своїми враженнями від виставки також поділилися члени Національної спілки художників України (НСХУ) Валентина Джуранюк, Уляна Шкром’юк, Мирослав Присяжний, (колишній головний художник КХВК), художник і поет Богдан Романишин, директор Косівської гімназії Віктор Барчук, викладач Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Іван Кіщук, доцент КІПДМ ЛНАМ Микола Близнюк також схвально відгукнувся про експозицію виставки, а ще з цієї нагоди передав її автору вітання від академіка Галини Сагач (м. Херсон), професорів Інни Черкесової з м. Миколаєва та Романа Дяківа з Києва, які обізнані з творчістю п. Михайла.

Дуже влучно сказав про творчі роботи і самого автора косівчанин Сергій Кирилов: «Його виставка дихає щирістю, лагідністю, людяністю». Бо й справді, саме такими якостями наділений цей самобутній керамік. І, як підтвердження цьому, наведу коротенький витяг з виступу колеги М.Сусака, екс-голови Вербовецької сільської ради Івана Павлюка: «Людина творить те, чим живе, і Михайло якось підсвідомо дуже вдало передає ці мотиви у своїй творчості».

Михайло походить з поважної родини Сусаків, народився і зростав на кутку Конево, що у с. Вербовці. Це хоч віддалена від центру села, але дуже мальовнича місцевість — там гори, ліс, квітучі сади. У 1963 році закінчив чотири класи навчання у Вербовець-Коневській початковій школі. Тепер цю красу природи майстер передає у своїх оригінальних фігурках, тарелях. Майстер художньої кераміки у 1975 — 1982 рр. працював у Косівському ХВК, 11 років — у колгоспному цеху, що в с. Вербовці.

З 1977 року почав брати участь в обласних і республіканських виставках, які організовувала Спілка художників України. Серед керамічної продукції, яку виготовляли у цеху, велике замовлення мали на глиняні горщики для чанах. У роботі Михайлові Миколайовичу допомагала і дружина Тамара Йосипівна, з якою виростили й виховали четверо дітей — одну донечку і трьох синів.

— Коли ми говоримо про кераміку, то в уяві, зазвичай, виникають образи тарілок, горняток, глечиків, — каже, спілкуючись зі мною, Михайло Миколайович. — Це давнє ремесло вже давно вийшло за межі побутової вжитковості і набрало обрисів мистецтва. Хоча й зараз однозначно навряд чи можна так стверджувати, бо з трансформацією до рівня сучасності воно таки зберігає і своє прадавнє призначення. Бо, скажімо, чанахі не будуть мати такого витонченого смаку, якщо страву подадуть не в традиційному глиняному горщику, а у звичайній тарілці.

Зрештою, кожна господиня знає, що макітру нічим іншим не заміниш. Та попри роботу «на план» у керамічному цеху колгоспу, знаходив час і на творчу працю — брав участь у різних виставках, зокрема і в Києві. У 1988 році за участь у виставці досягнень народного господарства, що проводили у Москві, нагороджений срібною медаллю ВДНГ. Це висока відзнака.

Майстер художньої кераміки є членом НСМНМУ з 1990 р. У 1996-му Михайло Миколайович був обраний головою Косівського відділення НСМНХУ. Зараз працює в керамічному цеху РО НСМУ. Займається гуцульським розписом, створює сюжетні композиції та перевагу віддає орнаменталістиці. Мабуть, тому і назвав свою авторську виставку «Осіннє золото добра», бо саме в осені, яскраво вплетено найповнішу гаму кольорів, на відміну від будь-якої іншої пори року.

Ігор СУСАК. Фото автора.
«Гуцульський край», №38, 21.09.2018 року

Share