Василина Кушнірчук знала безліч пісень і легенд і завше любила стверджувати, що доки люди пишуть писанки, доти буде існувати світ. Бо тоді добро перемагає зло. Василина в молодості писала писанки, але не мала таких барвників, як тепер мають космацькі жінки, тому використовувала фарби, які сама готувала з різного зілля.

На зіллі Василина зналася бездоганно, бо збирала його по космацьких царинках і полонинах, лікувала ним людей. Ще зовсім юною зцілювала рани односельцям, які поверталися із Першої світової війни, а вже згодом лікувала вояків УПА і навіть не міркувала, що прийде час, коли захищати Україну від московської навали на Донбасі піде її правнук, буде там тяжко поранений, у військових госпіталях повернуть його до життя. І писатиме він писанки, які принесуть йому світову славу.

Отож, мова про знахарку з Космача Василину Федірчукову (Кушнірчук), яка була дванадцятою дитиною в сім’ї. Батьки видали її за нелюба, бо був багатий. Правнуком її є Олег Кіращук, якому передався талант Василини в родинних генах. Баба Олегова (дочка Василини) — Гафія Кіращук — була славною в Космачі вишивальницею, а дід — Юрій Кіращук — знаменитим стельмахом. Тому й не дивно, що на писанках Олега так багато жовтогарячої барви, притаманної Космачеві, бо тут зберігся великий його родовід по лінії батька. А по лінії матері гілки родинного дерева розростаються на Покутті. У селі Задубрівці Снятинського району жила його баба Ступарик Василина Іллівна, 1924 року народження. Вона писала чудові писанки, добре зналася на символіці, передавала онукові Олегові свою майстерність і секрети.

Справжньою берегинею для Олега Кіращука стала його мама Марія Михайлівна. Вона навчила сина любити Україну і жити для України, писати писанки і продовжувати традиції свого роду. Разом з мамою склали родинне дерево з чисельними розгалуженнями, аби нащадки знали, хто вони і якого роду.

Мама співала Олегові ніжні колискові, розповідала чудові казочки, навчала віршиків Марійки Підгірянки, Лесі Українки, Тараса Шевченка… І вчила молитися, а молитви знала всілякі. Марія Михайлівна була духовно найбагатшою жінкою в покутському краю. Ангели з неба завжди охороняли її та її діток. Отож, дитинство Олега минало цікаво та весело. Побачивши в ньому задатки до малювання, мама віддала синочка до Коломийської художньої школи, а вже відтак був Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. І, звичайно, служба в армії. Повернувшись з армії, Олег вирішив серйозно взятися за писанкарство, хоча мати навчила писати писанки і Олегову сестру та брата.

Марія Михайлівна разом зі своїми дітьми організовують виставки своїх робіт, в яких залюбки бере участь її син Олег. Це родинна виставка в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Далі Олег Кіращук уже сам презентує свою творчість на персональній виставці в Івано-Франківському обласному науково-методичному центрі народної творчості в 1995р. І цього ж року бере участь у родинній виставці «Як задзвонять в усі дзвони» в Українському домі в Києві та в родинній виставці в Художньому музеї в Чернівцях у 2001 році. Далі творчі дороги поведуть його з виставками в столицю Естонії місто Таллінн де не тільки експонувались Олегові писанки, але ще писанкар давав свої майстер-класи з писанкарства для тамтешніх українців, виступав на естонському радіо й телебаченні. У 2012 році свої писанки експонує на Міжнародній виставці в японських містах Токіо і Кіото. Під час виставки-ярмарку «Leipziger Eirlei 2018» в німецькому місті Лейпціґ про його писанки бурхливо писала німецька преса, висловлюючи подив і захоплення.

В цьому проміжку часу був Майдан у Києві, де Олег Кіращук брав посильну участь. Там він гартував свій характер, там він вийшов разом з тисячами українців боротися проти несправедливості, за краще життя. На Майдані Олег знайшов нових побратимів. Коли Росія почала на Донбасі війну проти України, він одним з перших поповнив наші добровольчі батальйони і пішов на фронт у складі батальйону «Дніпро», а звідти повернувся в Коломию, пішов до військкомату і попросився офіційно на фронт, де влився до складу 128-ї гірсько-піхотної бригади, яка боронила українську землю. Там він опинився в самісінькому пеклі війни, отримав осколкове пораненння голови під час оборони Дебальцівського плацдарму.

Забили тривогу писанкарі України, а серед них уродженка Луганщини, заслужений майстер народної творчості України Тетяна Коновал, писанкарка з Александрії Ірина Михалевич… І, звичайно, космацькі писанкарі. Тоді молилась за Олега, щоби він одужав, здається, уся Україна, бо таких талановитих мистців нам, ой, як бракує. Був у Червонограді писанкар-віртуоз Тарас Городецький, та передчасно парубок покинув цей світ, а писанки його нині цінять на вагу золота. Є зараз продовжувач справи Тараса Городецького, його побратим Олександр Опарій, але той більше уваги приділяє кераміці. Є у США Микола Коваль, а в Косові — Сергій Борис, але, направду, такого, як Олег Кіращук нема.

На війні Олег Кіращук був у голоді і холоді, під кулями і «градами», душа його боліла за знищені московською навалою українські слобожанські села. Тінню за ним ходив повсюдно його ангел-охоронець, про якого любить згадувати, бо той ангел не раз рятував його від смерті: «З надією, що малювання буде заспокоювати, — з собою під Дебальцеве я взяв альбом та олівці. Одним із ескізів, зображених у ньому, стало відтворення ескізу писанки з ангелом-охоронцем. На жаль, у момент відступу з позицій не мав змоги взяти альбом з собою, але пам’ятав саме про цей ескіз. Тому, повернувшись після госпіталю додому, написав саме таку писанку на знак подяки за спасіння. Довкола зображення ангела-охоронця (на гусячих та страусових яйцях) наношу напис, якому мене навчила моя бабуся-писанкарка та до якого я щоночі промовляв перед сном: «Ангеле-хранителю мій, Ти все при мені стій — як удень, так і вночи — будь мені до помочи». Так повелось, що цю писанку або дарую тим, хто надавав нам допомогу, або ж продаю, але всі кошти від продажу ділю між важкопораненими та дітьми загиблих воїнів з нашого міста», — розповідає Олег Кіращук.

А ще на писанках він полюбляє писати різні сарни та жар-птиці і вже виробив своє письмо, відмінне від інших писанкарів. Використовує суто воскову техніку розпису яєць, однак деколи пробує робити й дряпанки. Сьогодні його писанки є в художніх салонах і приватних колекціях у США, Канаді, Люксембургу, Німеччині, Японії… І — в Україні.

Спочатку писанкар взявся досліджувати етнічну покутську писанку і помандрував селами, пошукуючи старі зразки писанок, вивчаючи їх назви та символіку. У віддалених селах Олег відшукав старих писанкарок, котрі добре пам’ятали писанкові знаки і змогли йому посприяти відтворити ту чи іншу писанку. Таким чином Олег Кіращук написав 80 суто покутських писанок, символіку яких раніше дослідники не зафіксували. Було б добре, якби мистець продовжив свою справу і ще пошукав нові невідомі зразки поміж селянами та видав альбом «Покутські писанки». Але понад усе писанкар кохається в авторській писанці. Там він дає волю своїй творчості і фантазії. Кожна Олегова писанка філігранна, довершена, унікальна, але найбільш душевні і щирі писанки з ангелами.

Олег зустрічає 46-ту весну в покутській рідній Коломиї з люблячою дружиною Ольгою, з сином і донькою у буйному цвітінні садів і щебеті різноманітного птаства. За відносно невеликий проміжок життя він встиг дуже багато зробити для розвитку і збагачення української культури. Олег Кіращук є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, членом Національної спілки художників України, лауреатом мистецької премії імені Я.Лукавецького. Як не прикро, але за свій творчий доробок у Олега немає жодної урядової нагороди,і бо чиновники від мистецтва ще не встигли і не зуміли оцінити його талант. Натомість є в Олега Кіращука почесна відзнака «Учасник АТО» (2015 рік), медаль «Захиснику Вітчизни» (2015 рік), відзнака «Дебальцеве 2014–2015», відзнака «За бойову звитягу» (2015 рік), відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2017 рік).

Обдарований писанкар Олег Кіращук прожив тяжке життя, обпечене нестатками і війною, але за цей, здавалось би, короткий час вчинив багато корисних справ для захисту своєї Батьківщини, і для відродженні української культури. Віриться, що попереду в Маестро будуть нові злети і виставки, нові дослідження… І обов’язково буде нова європейська держава Україна, за яку він боровся на війні, ризикуючи своїм життям! У такій державі будуть жити його діти й онуки, будуть жити нові українці!

Дмитро Пожоджук,
заслужений майстер народної творчості України.

«Гуцульський край», №14, 6.04.2018 року

Share