Самобутньому майстрові, члену національних спілок художників і майстрів народного мистецтва, автору численних нарисів і книг Миколі Івановичу Грепиняку 19 березня виповнюється 85 років.

Гуцульський край здавна привертає увагу поціновувачів своєрідністю народного мистецтва та його майстрами. Одні відзначилися новаторськими рішеннями в традиційному промислі, інші здобули професійну освіту і стали художниками, дизайнерами. Але є серед них і ті, хто займає окремішнє, особливе, почесне місце. Це Микола Іванович Грепиняк з Вижнього Березова, який більше півстоліття не лише сам виготовляв високохудожні вироби з дерева, навчав власних дітей та учнів у школі, але й висвітлював творчість своїх колег — народних майстрів, художників.

Оцінку його надбанням правдиво і влучно свого часу дав визначний громадський і культурний діяч Косівщини Ігор Пелипейко. Він зауважив, що Микола Іванович зосереджує основну увагу на маловідомих фактах з життя та творчої індивідуальності наших краян і підкреслює їх унікальність та обдарованість, щиро радіє їхнім успіхам, чим давно заслужив повагу людей. Доктор мистецтвознавства Михайло Селівачов з Києва зараховує Миколу Грепиняка до нового типу майстрів, які водночас є й активними дослідниками.

Микола Грепиняк родом з села Брустурів — одного з традиційних центрів народного мистецтва, краю самобутньої художньої культури: різьбярства, вишивки, писанкарства, виробів зі шкіри, сиру. Батько, як і більшість чоловіків у селі, займався столярством і різьбярством, мати — переважно вишивкою та писанкарством. А діти, яких було четверо, змалку привчалися до художніх ремесел: писали писанки, різьбили тарелі, шкатулки, допомагали в господарстві тощо. Визначальне значення для майбутнього художника мала природа гуцульського краю, збережені самобутні традиції, звичаї та обряди, які й нині є об’єктом вивчення дослідників.

Навчатися у Брустурівській школі, та майструвати Микола Грепиняк почав з 1941 року. Потяг до творчих професій, малювання, привів здібного юнака у художньо-промислове училище у Косові. Але через складні матеріальні умови і стан здоров’я навчання довелося відкласти, і тільки в 1968 році заочно здобув середню освіту. Проте життєві випробування не завадили йому самостійно працювати над різьбою, вивчати творчість інших та одночасно зростати самому. На шляху опанування основами художнього ремесла йому сприяли відповідне середовище, створене місцевими майстрами, які ділилися секретами, а також художники-професіонали: Є.Сагайдачний, В.Гуз, О.Соломченко та інші, які підігрівали інтерес молодого майстра, прихильно ставилися до його захоплень і допомагали опанувати основи образотворчої грамоти.

Село Брустури є одним із центрів різьбярства і мосяжництва на Гуцульщині, де бережуть давні традиції гуцульських промислів. Тут здавна проживали родини народних умільців, зокрема мосяжників: Іван Дручків, Дутчаки, Шмадюки. Працювали столярні і різьбярські майстерні. Від І.Дручківа М.Грепиняк записав цікаві факти з життя і творчості народних умільців, детально вивчав життєвий і творчий шлях мосяжника Луки Дутчака та його синів, різьбяра Федора Дручківа, котрий організував власну різьбярську майстерню.

Також вивчав творчість М.Мегединюка з Річки, й нині зберігає у власній колекції хрест, свічник-трійцю, тарілку визначного майстра. Ці зразки на початках служили М.Грепиняку своєрідним посібником із самостійного опанування технікою інкрустації. Сприяв його професійному росту і різьбяр Петро Ткачук, який радив звернутися до художника і колекціонера Є.Сагайдачного в Косові. У подальшому їхні приятельські стосунки стали приносити взаємну користь: Микола Іванович під впливом митця захопився малюнком і скульптурою, а той, у свою чергу, мав змогу вивчати народне мистецтво безпосередньо з першоджерел. На його квартирі М.Грепиняк неодноразово був свідком розмов про мистецтво, збереження культурної спадщини гуцулів, зустрічався з різьбярем Юрієм Корпанюком з Яворова, якого фотографував, тощо. За порадами Є. Сагайдачного він опановував акварельний та олійний живопис, графіку, скульптуру малих форм, техніку виконання екслібрисів.

Тривалий час М.Грепиняк підтримував творчі контакти із науковими працівниками Коломийського музею народного мистецтва, зокрема Іриною Матасяк та художником Мар’яном Гловою. 1956 р. вперше бере участь у виставці, присвяченій 100-річчю від дня народження Івана Франка, на яку представив інкрустований таріль «Великий Каменяр». Працюючи надомником (1959–1975), часто відвідує Косів і живе мистецьким життям краю. Чимало майстрів з сіл також тяжіли до райцентру, підтримували творчі стосунки з викладачами училища, де окрім вже згаданих, працювали: Т.Дзюбей, І.Павлик, В.Кіщук, М.Варення, В.Гавриш та інші.

Невдовзі у місті організували художню майстерню від Художнього фонду, де об’єдналися кращі творчі сили з цілої Гуцульщини, були серед них і випускники училища. За пропозицією організатора майстерні В.Гуза Миколу Грепиняка не тільки оформили на роботу, але й прийняли до Спілки художників. Відтоді він постійний учасник районних, обласних, республіканських і міжнародних виставок, у творчому доробку якого численні орнаментальні, декоративні сюжетно-тематичні твори з дерева: тарелі, рахви, шкатулки, скрині, обкладинки до альбомів, чимало виробів побутово-вжиткового призначення.

Наділений відчуттям композиції, вмінням стилізувати та іншими творчими навиками, Микола Іванович, успішно справлявся зі своїми завданнями. Він створив галерею портретів українських письменників: Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Черемшини, В.Стефаника, Ю.Федьковича, що зберігаються у музеях Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Києва, Канева. Його твори є в музеях Росії, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччини, США і Канади.

Але не тільки декоративно-прикладне мистецтво стало сферою його творчої діяльності. З 1971 року майстер працює в техніці екслібриса, гравюри на дереві та лінолеумі, експонував свої твори на кількох десятках виставок в Україні, Росії, Прибалтиці, Білорусії, Чехословаччині, Польщі, подарував добірку екслібрисів із серії «Шевченкіана» для музею Тараса Шевченка у м.Палермо (Канада). У цьому є значна заслуга його натхненника і поціновувача — Григорія Масика, відомого художника-графіка з Києва. Завдяки йому Микола Грепиняк опанував основи графічного мистецтва, зокрема екслібриса. Інтер’єр його хати у Вижньому Березові нагадує музей графіки Г.Масика.

Варто відзначити педагогічну працю М.І.Грепиняка. З 1975 року в Брустурівській школі майстер вів уроки трудового навчання і різьби на дереві. А після переїзду 1989 року до В. Березова почався новий період його життя і творчості. Микола Іванович організовує гурток різьби на дереві у Середньоберезівській ЗОНІ І-ІII ступенів і продовжує навчати дітей у власній майстерні. Згодом про його успіхи повідомив фотокореспондент з Києва Ярослав Дацюк у газеті «Освіта».

Щороку до його власної майстерні приходили вчитися різьби по декілька учнів. Це Василь Дручків, Василь Майданюк, брати Василь та Іван Хім’яки, Іван Дутчак, Петро Коропецький та багато інших. І дарма, що не всі стали майстрами і вчителями, але найголовніше, що вони здобули вміння і радість від творчої праці, потрібні у багатьох професіях. Серед березунів, котрі навчалися у М.Грепиняка і продовжують справу майстра: Василь Клим’юк, Михайло Васкул — члени НСХ; Любов Урбанович, Микола Мединський, Іван Скільський, Славко Токарчук, Юрій Перцович, Іван Геник, Василь Пукас, Михайло Сільський закінчили Косівський інститут прикладного мистецтва. Дорогою батька пішли доньки і внуки — стали вчителями художніх дисциплін.

Чимало старань М.Грепиняк доклав до оздоблення місцевих храмів. Так, для церкви Вознесіння Христового у Вижньому Березові виготовив семисвічник, тетрапод, свічники, дві патериці, два професійні хрести, дві трійці, ручний хрест. Разом з М.Васкулом змайстрували крилос і оформили його накладними елементами з кольорових порід дерева. Для церкви Святого Іллі виготовив дві патериці, тетрапод, семисвічник, настільний хрест, рамки для образів з різьбою та інкрустацією і багато іншого.

Незважаючи на зайнятість виготовленням художніх виробів, значний доробок М.І.Грепиняка — у сфері публіцистики і краєзнавства. Свого часу він закінчив однорічні курси сільських кореспондентів при косівській районній газеті, тож писати для нього, як і різьбити, стало звичною справою. Особливо звертають увагу на себе численні дослідження гуцульських художніх промислів, які він публікував після піших мандрівок горами і долинами рідного краю у пошуках неоціненних скарбів. Першу свою розвідку підготував ще 1958 року і донедавна висвітлював життя і творчість місцевих умільців. У його доробку понад 70 нарисів, які опубліковано в «Літературній газеті», журналах «Жовтень», «Україна», «Народна творчість та етнографія», регіональних часописах і книгах: «Народне мистецтво Гуцульщини і Покуття: Майстри, школи, музеї» (Івано-Франківськ, 2010) та «Красою гір натхненні» (Косів, 2013).

Завдяки нарисам М.Грепиняка творчі надбання багатьох майстрів і художників здобули загальне визнання. Його фотоматеріали і нині використовують у багатьох виданнях, інколи й без посилань на їх автора. За сумлінну працю майстер впродовж багатьох років отримував почесні грамоти, подяки, премії та інші відзнаки, але вищі нагороди чомусь його обминали.

Тож, вітаючи М.І.Грепиняка з днем народження, звертаємо увагу на солідні напрацювання у різних напрямах, які хоч нині, на схилі років, мають бути належно оцінені, тим більше, що їх автор давно цього заслуговує.

Михайло ГНАТЮК,
м. Івано-Франківськ.
«Гуцульський край», №11, 16.03.2018 року

Share