Талановиті люди живуть на Косівщині. їхнє мистецтво здобуло заслужене визнання. Світову славу тутешнім майстрам принесли мистецькі вироби з металу, художнє різьблення на дереві, художні вироби зі шкіри, керамічні шедеври, декоративне ткацтво, вишивка, писанкарство. Народне мистецтво передається з покоління у покоління. Тут кожен майстер — унікальна творча особистість.

Колишній випускник Косівського технікуму народних художніх промислів, митець-різьбяр Олександр Іванович Іщенко, поряд з косів’янами Танасієм Баранюком, Михайлом Бернацьким, Осипом Балагураком, братами Володимиром і Дмитром Гавришами (перший з них був учнем В.Девдюка), Петром Корпанюком, Дмитром Лучуком, Іваном Смолянцем, Іваном Савченком, Миколою Федірком, належить до найвидатніших митців гуцульської різьби XX століття.

Він уродженець Києва, але все своє творче життя пов’язав з Косівщиною, де знайшов себе як творець краси, як митець. У Косові він поєднав своє життя із Зоєю Марченко, родом із Херсона, її батько був військовим, тому сім’я часто переїжджала з міста в місто: Миколаїв, Шепетівку, Бородянку, Бориспіль. За кілька днів до початку війни направили в Бориспіль — військовим комісаром, де загинув у віці 39 років на початку війни. Зою направили на роботу в Косів у 1952 році, після закінчення бібліотечного відділу Київського культосвітнього училища.

Працювала в читальному залі бібліотеки, який часто відвідував Олександр, поки не підкорив її серце. В 1953 році вони одружилися.

Кажуть, що творчості справжнього митця немає меж. Це красномовно підтвердив своєю невтомною діяльністю Олександр Іщенко, косівський різьбяр, член Спілки художників колишнього СРСР. Своїми золотими руками, фібрами серця й душі, слухняними різцями, фучками, долітцями, молоточком і дрилькою він творив у дереві власний мистецький дивосвіт.

Будні і свята він переважно проводив у рідній хаті. Тут до нього приходили сокровенні хвилини натхнення, що спонукали до мистецьких пошуків. Тут він черпав снагу до життя і творчості. Сюди навідувалися студенти, провідні митці, яким давав поради, настанови, ділився своїм досвідом. У майстерню, де був не гірший порядок, як у дружини на кухні, де усе лежало на своєму місці: і заготовки, й інструменти, і креслення, навідувався і Ярослав Прокопик (також член Спілки художників України), прислухався до мудрих порад і настанов різьбяра, які позитивно впливали на формування молодого художника-кераміка, закріплювали знання, здобуті в технікумі. І не даремно свої вірші «Диво-руки», «Спомин» (2008) він присвятив Олександрові Івановичу.

Я бачу, мов у сні,
різьці різьбярські.
Вони жили «по-царськи»
В минулі дні.
Тепер сумні…
…Різці з долотами говорять, гармонію чудову творять.
Тарілку різьбить дідо Саша…
…Як серця стук,
Ритмічний звук.
Тук-тук, тук-тук, тук-тук!..

Шлях у мистецтво для юнака з Києва починався нелегко, як крутий плай поміж гірського каміння. Олександр Іванович Іщенко народився 10 березня 1923 року в м. Києві в родині простих робітників. Батько працював коком (кухарем) на теплоході, що ходив по Дніпру. Виростав з братом Петром під опікою матері, бо батько помер молодим, а мати змушена була працювати прибиральницею. Ще коли навчався у школі, приглядався, як батько столярував, різьбив на дереві. Від нього вчився ремесла. Багато читав, малював, учився самотужки. Любив малювати портрети Шевченка, Франке, Очаків, про яких йому із захопленням розповідав тато. Закінчив 7 класів, навчався у фабрично-заводському училищі на слюсаря. З початку війни їх ФЗУ евакуювали в місто Куйбишев. Звідти призвали в армію. З 1943 по 1946 роки служив у рядах Радянської Армії, де був художником-оформлювачем. У 1946 році повернувся у Київ. Шукав себе в усьому, та мрія стати художником не покидала його. Вступив у Київське художнє училище. Відмінні здібності в юнака помітили й викладачі. Мистецтво різьблення було його стихією. Але оскільки цього відділу в училищі не було, то викладачі запропонували Олександрові перевестися у Косівське училище прикладного мистецтва, директором якого був О.Г.Соломченко.

1947 року киянин приїхав до Косова на навчання в училище. Без особливих зусиль оволодівав секретами малюнка, живопису, скульптури. Навчаючись на відділі художньої обробки дерева, засвоював ази майстерності у відомих художників-викладачів В.Гуза, І.Савченка, Є.Сагайдачного, М.Варення, Я.Очеретька, В.Лебедєва, які передавали свої знання і вміння молодим.
У 1952 році Олександр успішно закінчив училище. Державна комісія відзначила його образний творчий задум і відмінне виконання дипломної роботи. Випускник отримав диплом з відзнакою і був направлений на посаду головного художника артілі «Гуцульщина» м.Косова (10.12.1960 року артіль перейменували на фабрику).

В Олександра Іщенка в житті було більше натруджених, наполегливих буднів, ніж свят. Як кваліфікований спеціаліст, очолював творчу групу ВХО «Гуцульщина». Під його керівництвом працювали творчі майстри художньої обробки дерева, художньої обробки шкіри, керамічного та ткацьких цехів. На цьому підприємстві за 13 років праці (1952–1965) йому довелось створити багато нових зразків художніх виробів, які тиражувались і розходились по всій Україні та за кордоном. Вироби ВХО «Гуцульщина», в тому числі роботи головного художника, експонувалися на багатьох всесоюзних і республіканських виставках, конкурсах і ярмарках. Неодноразово кращі роботи були відзначені медалями та дипломами.

16 років (1965–1981) О.Іщенко трудився майстром-різьбярем у Косівських художньо-виробничих майстернях (перейменовані в Косівський художньо-виробничий комбінат). З 1981 по 1985 рік працював різьбярем по дереву VI розряду.

Як різноплановий майстер О.Іщенко проявив себе й в асортименті різьблених виробів, який достатньо широкий — декоративні тарелі, скриньки, рахви, письмові набори, сувеніри, вази, альбоми, обкладинки до книг, тематичні панно. Допитливим оком митця він вдивлявся у навколишній світ і прагнув відобразити його, розширивши можливості дерева. Так у доробку з’являлися сюжетно-тематичні композиції в техніці інкрустації.

Основний напрямок його творчості в художній обробці деревини — суха різьба, розпис, інкрустація тонованим деревом і бісером, рельєфна пластика. Улюбленим матеріалом, який митець використовував для своїх художніх виробів, було дерево груші, явора, сливи, черешні, горіха.

Карпатська природа, життя і побут горян, портрети відомих людей Гуцульщини, діячів культури, науки і мистецтва України, літературні та історичні образи — така тематика його творів.

Від твору до твору зростала майстерність Олександра Іщенка. Він не боявся складних художньо-мистецьких завдань, сміливо брався за їх вирішення. Так з’явилася у його доробку розлога різножанрова Шевченкіана, розпочата в 1963 році. Завдяки силі свого обдарування митцеві вдалося створити довершені декоративно-тематичні тарелі з портретами геніального Кобзаря. Ці твори експонувалися на ювілейній художній виставці, присвяченій 150-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка в 1964 році.

Олександрові Іщенку також вдалося створити портретну галерею видатних діячів української літератури, твори яких він неодноразово читав і перечитував. Серед них, крім Тараса Шевченка, — Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Василь Стефаник.

Як портретист виконував численні роботи у співпраці з колегами. 1957 року різьбярі Микола Тимків (1909–1985) та Олександр Іщенко (1923–2000) виконали технікою різьби тематичну композицію — панно «Іван Франко» — для музею письменника у Львові.

Василь Кабин виготовляв творчі вироби до пам’ятних дат Т.Шевченка, М.Гоголя, Л.Українки, О.Кобилянської. Допомагав йому різьбяр-художник Олександр Іщенко, який майстерно виконував рельєфні портрети видатних ювілярів і виконував інтарсійні роботи.

Олександр Іщенко робив і вдалі спроби художнього випалювання в жіночих і чоловічих прикрасах, плакетках, декоративних панно.

Великим успіхом користуються високохудожні декоративно-орнаментальні й тематичні твори відомого майстра-різьбяра. Його мистецький талант високо оцінений художньою громадськістю.

З 1954 року О.Іщенко — активний учасник багатьох районних, обласних, республіканських всесоюзних і зарубіжних виставок, на яких його твори відзначалися умілим поєднанням орнаментики із сюжетом. Його майстерність милувала око поціновувачів народного мистецтва, захоплювала своєю ювелірною витонченістю і красою. У домашньому архіві художника зберігаються десятки подяк, грамот, дипломів за творчу роботу, участь у виставках, де експонувалися його роботи. У книгах відгуків — щирі слова про естетичну насолоду, яку дарували людям його твори.

Його роботи стали окрасою експозиції музеїв Києва, Львова, Івано-Франківська, Коломиї, Косова.

В 1971 році за участь у виставках, за діяльну пропаганду народного мистецтва його прийняли в Спілку художників тодішнього СРСР. Різьблені та живописні роботи О.І.Іщенка прикрашають інтер’єри багатьох осель, світлиць.

Олександр Іванович і Зоя Денисівна виховали двох дочок. Людмила за спеціальністю — майстер художньої кераміки, продовжила мистецьку династію. Дві внучки — Ірина та Віра — також училися в художньому закладі. Правнучка Юля закінчила КІПДМ ЛНАМ у 2017 році, відділ дизайну костюма.

Людмила Олександрівна Іщенко (Прокопик) закінчила Косівський технікум народних художніх промислів у 1973 році. Відтоді і аж по 1997-й рік працювала в Косівському художньо-виробничому комбінаті за спеціальністю, її прийняли в ряди членів Спілки художників України. Вона — учасник численних виставок, одна із них проходила в Монреалі. її декоративні тарілки, миски, дзбанки, вази, посуд, кахлі, декоративні речі виконані в традиційних для Гуцульщини кольорах та орнаментах. Застосовує також рослинний та анімалістичний орнамент, полюбляє стилізовані зображення птахів. Зараз займається розписом плиток, кахлів і тарілок.

Внучка Віра Ярославівна Прокопик закінчила відділ ткацтва Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ у 1999 році, в 2008 — відділ дизайну. Виготовляє ексклюзивний одяг у романтичному етностилі за індивідуальним замовленням. Майстриня працює у техніці ручного в’язання. Її роботи брали участь у багатьох показах і конкурсах. Ще студенткою була учасницею конкурсу «Печерські каштани», який проходив у Києві.

Своє мистецьке життя починала з моделі (демонструвала дипломні роботи). На щорічних фестивалях «Лудинє» 2011–2016 рр. Віра демонструвала ретро-одяг косівських панянок 20–50-х років та сучасний дизайнерський одяг в етностилі.

На «Лудинє–2017» колекція Віри Прокопик — косівського дизайнера в’язаного одягу в стилі «бохо-шик» милувала око відвідувачів. У Косівському музеї народного мистецтва 5 вересня відбулася презентація виставкового проекту Миколи Стринадюка «КОКАфонія», яскравим доповненням до неї став показ моделей одягу від Віри Прокопик, яка провела модне дефіле.
Віра неодноразово знімалась у кліпах композитора Остапа Гавриша, відеографа Руслана Трача.

У селі Яворові відбулися зйомки фільму про традиційні весільні обряди, в яких брала участь і Віра Прокопик.

Справжній мистецький твір народжується з любові — до людей, своєї землі, Батьківщини. Усе своє творче життя Олександр Іщенко керувався цією істиною. Творив красу з любові, штрих за штрихом вирізьблював її на теплій поверхні чи то карпатської груші, чи горіха, чи явора. Продовжують його справу і талановиті нащадки — дочка, онуки та правнучка. Іщенкова родинна династія живе, творить і збагачує українське мистецтво і культуру.

Юрій ПОРОХ,
провідний спеціаліст КІПДМ ЛНАМ.

«Гуцульський край», №47, 24.11.2017 року

Share