«Круто!», «Яка краса!» — такі чи інші фрази захоплення (вголос або подумки) вимовляв, мабуть, кожен, хто прийшов на відкриття виставки художньої різьби на дереві Миколи Стринадюка. Наступною була думка: «Як і з чого це зроблено?», виникало бажання підійти ближче, уважно роздивитися, помацати. Хотілося залишитися одному в залі, вдивлятися, думати.

Майже без коментарів.

«Біля кожної роботи можна стояти годинами і щоразу бачити та відчувати інше», — сказала директор Косівського інституту ПДМ Галина Юрчишин.

«Це щось неймовірне. Якщо довго розглядати деякі роботи, то вони починають «рухатися», затягують, відкривається якийсь тунель, багато собі уявляєш», — поділився своїми враженнями митець Мирослав Радиш.

У такій атмосфері — захоплення, зачудування, відчуття доторку до справжнього мистецтва — у Косівському музеї народного мистецтва і побуту Гуцульщини проходила ця знакова подія.

«Такою експозицією пишалися б найкращі арт-галереї не тільки України, а й закордону», — впевнена директор музею Вікторія Яремин.

«Ні в кого сумнівів немає, Микола Стринадюк — це явище, — сказав голова районної організації Національної спілки художників України Іван Кочержук. — Явище не тільки для міста Косова або середовища різьбярів, а — Всеукраїнського рівня. Це нове слово в художній різьбі. Сучасне слово. Коли Микола вступав у Спілку, то представив роботу «Гуцульський квадрат». Хай Малевич сховається», — пожартував Іван Степанович.

Кандидат мистецтвознавства Вікторія Дутка-Жаворонкова: «Це, безперечно, гуцульський, косівський художник, який виріс на традиціях нашого дереворізьблення. Його роботи наповнені авторськими символами, але у кожній є сакральний мотив — первинний, орнаментальний, який є гуцульським, несе до нас потужну енергетику, інформацію з минулого. Найцінніше в Миколі Стринадюку те, що він не боїться порушити традицію, бути не таким, як усі. Різьба в його роботах — це вже не просто орнаментальний елемент, це художній образ».

«Цього навчити неможливо. Це дане Богом, — сказала директор інституту ПДМ Галина Юрчишин.

— Ви — яскравий представник Косівської мистецької школи, який може презентувати її, зокрема в сучасному переосмисленні народних традицій, на всіх рівнях, в тому числі за кордоном. Ця виставка — відповідь тим, хто стверджує, що в класичній різьбі все вже сказано і не може бути нічого нового».

«У сучасному гуцульському різьбленні кращих немає, — таку високу оцінку Миколі Стринадюку дав його відомий і видатний колега Мирослав Радиш. – Можливо — Павлович, Бзунько, але вони займають зовсім іншу нішу».

«Крута виставка, — заявив кандидат мистецтвознавства Олег Слободян. — Я навіть трохи розгубився. Треба не один день її дивитися, щоб осягнути глибину творчості Миколи Стринадюка. В кожній роботі відчувається бережливе ставлення до традицій. Це свідчить про глибокий інтелект митця. Це феноменальний синтез різьби з іншими видами мистецтва — тканням, кушнірством, писанкарством… Таке поєднання створює філософський і дуже цікавий образ. Для автора немає меж. Він належить до корифеїв сучасного елітного гуцульського мистецтва. Я гордий, що в нашому краї є такі митці».

Для багатьох присутніх, серед яких були студенти Косівського мистецького навчального закладу, стало новиною, що Микола Стринадюк колекціонує старовину: кераміку, писанки, текстиль, різьбу та інше. Про це розповіла Вікторія Дутка-Жаворонкова: «Очевидно, ці старовинні вироби насичують творчість митця своєю енергією, яку вкладали в них народні майстри — неграмотні, але наповнені вродженим чуттям естетики, культури, краси».

«Я часто чую слова «муки творчості», — зауважила директор музею Вікторія Яремин. — Коли дивлюся на ці роботи, мені здається, що автор не знає, що це таке. Що у нього є якийсь канал з космосом. Микола Стринадюк мені зізнався, що до нього приходять набагато сміливіші ідеї, але він ще боїться їх втілювати».

До речі, відчуття легкості — характеру Миколи Стринадюка та усієї його творчості — виникло і в мене. «Знаєш, він (М.Стринадюк) чимось схожий на екранний і поетичний образ Моцарта», — сказала я своєму синові у телефонній розмові після відвідин виставки. «Коли я дивлюся виступи гімнастів, мені також здається, що їхні трюки дуже легко робити», — відповів син.

«Микола часто каже: «Йдемо куражити», — розповіла кандидат мистецтвознавства Богдана Книш.

— Виявляється, це давнє українське слово. Ще Сковорода радив: «Треба шукати в житті кураж», тобто почуватися розкуто, стати вільним, отримувати від життя задоволення. І тоді відкриваються якісь чакри. Тоді митець не просто гарно і симетрично різьбить. В кожну роботу він вкладає емоції, бо він їх має. Такі творіння особливі, виняткові».

Багатьох цікавило походження бренду «Кока». Це слово митець вирізьблює на кожній своїй роботі і навіть використав у назві виставки «Кокафонія». «Кока — це я, — пояснив Микола Стринадюк. — Так у дитинстві я вимовляв своє ім’я».

Роздуми з приводу

Народне мистецтво, гуцульське не є винятком, має свої плюси і мінуси. Це дуже добре демонструє визначення, яке постійно йде з ним у парі, — «ужиткове». Плюс: мудрий народ вважав, що кожна річ у господарстві повинна мати своє призначення. Але душа прагнула краси, тому ці речі робили гарними. Суспільство сьогодні повертається до цього принципу, намагається не купувати або позбуватися зайвих речей, які спустошують гаманці, захламлюють побут і життя. Мінус: традиційні ужиткові речі складно, а деякі просто неможливо вписати в сучасний інтер’єр. Можна захоплюватися їх красою і досконалістю на виставках чи ярмарках. Але доведеться довго думати, чи варто їх купувати? Куди їх поставити, покласти, повісити?

Добра половина творчих робіт Миколи Стринадюка з його косівської виставки органічно впишеться, прикрасить будь-яке помешкання. Це вже чисте мистецтво, яке, однак, тісно переплітається з народним. Гуцульська різьба домінує, вона впізнавана.

Під час відкриття експозиції Миколи Стринадюка ім’я Казимира Малевича і назва його картини «Чорний квадрат» лунали часто і з різних уст. Що ж це таке — отой загадковий квадрат, який мало хто з нас бачив, але багато про нього чули, який так часто висміюють в анекдотах? Напевно, робота, про яку багато десятиліть і по-різному говорять, апріорі є цікавою. Знавці пишуть, що Малевич підібрав для свого квадрата такі фарби, що у глядачів картина викликає відчуття дивовижної глибини. Можливо, той самий тунель, про який говорив Мирослав Радиш?

До речі, чорного кольору в природі не існує. Він створюється за допомогою різних фарб. Напевно, постійне порівняння прямокутних різьблених пластів Стринадюка з «Чорним квадратом» Малевича, не є жартом чи банальною алюзією (натяком на твір всесвітньо-відомого художника). В творах косівського митця є і таємничий синтез (якщо не фарб, то різних видів народного мистецтва), і глибина, і філософський зміст.

ВВП України

Не знаю, як кому, а мені на цій виставці бракувало представників влади та депутатів різних рівнів. Був лише Косівський мер Юрій Плосконос.

Чому вони не ходять на такі заходи? Адже це дуже цікаво, збагачує естетично, культурно і духовно.

Тому що тут не вони будуть головними? Тому що тут немає бюджетних коштів, до яких можна притулитися і попіаритися? А може, бояться, що на їм продемонструють «Who is who» на Косівщині? Бояться зрозуміти, що більшість із нас (і я в цьому числі) — це люди, які живуть в епоху Миколи Стринадюка, Мирослава Радиша, Остапа Гавриша, Івана Малковича, Івана Андрусяка, Марії Стеф’юк і т.д. і т.д. — Косівщина навдивовижу багата на геніальних, талановитих, неординарних людей.

Нас швидко забудуть. А про них писатимуть твори, курсові і дипломні роботи, дисертації, статті, зніматимуть фільми, називатимуть їхніми іменами вулиці, музеї, встановлюватимуть їм пам’ятники. Це неоціненний ВВП (величезний внутрішній потенціал) Косівщини, Гуцульщини, України. Такі люди зацікавлюють собою світ, творять привабливий імідж держави. Не лише наші гори і ріки кличуть сюди видатних людей, бідних і багатих туристів. Красиві (і набагато кращі) пейзажі є в багатьох областях і країнах. Але у нас є манок, якого немає більше ніде, — надзвичайно талановиті люди, одним з яких є Микола Стринадюк. На виставці його навіть назвали «Шкрібляком, Девдюком і Корпанюком XXI сторіччя».

Можливо, якби представники влади і власники депутатських мандатів ходили на такі виставки, якби постояли в натовпі у маленькому залі, де влітку важко дихнути, то зрозуміли б, що в районі бракує гарного виставкового залу. А може, здогадалися б подумати про будівництво одного великого музею, в якому кожен поверх був би тематичним. Або побудували би кілька різних музеїв. Постійна експозиція вишивки у нас уже є — прекрасна ілюстрація співпраці влади (дала приміщення) і меценатів — Михайла Струтинського і його дружини пані Романії (подружжя подарувало місту унікальну приватну колекцію вишиванок, які купувало і зберігало роками).

Чому б не створити у районі музеї художнього дереворізьблення, кераміки, ткацтва, кушнірства, виробів з металу, дизайнерського одягу, писанкарства, гобеленів тощо? А яким би цікавим був музей видатних наших краян. Уявіть, що в такий заходить випадковий турист, бачить на стендах фотографії та імена людей, яких знає вся Україна. Для багатьох це стало би шоком. Невже така маленька територія змогла дати Україні і світові так багато видатних особистостей? Змогла.

Якщо би представники влади і депутати ходили на такі виставки, то, може, здогадалися б, що треба створити фонд і постійно купувати унікальні зразки народного мистецтва для місцевих музеїв. Щоб через багато років наші нащадки милувалися ними наживо, а не розглядали на фотографіях чи моніторах комп’ютерів. Щоб туристи не забували до нас дорогу.

Так, грошей бракує. Але їх ніколи не буває достатньо. Можна пошукати і підтримати меценатів, які відкриють свої чекові книжки для цих потреб. Можна так зігріти гарними словами і увагою митця, що він сам подарує свою роботу місту чи району.

Якщо би…

А Микола Стринадюк байдужість влади і будь-яку владу переживе. Він вже ввійшов в історію. З чим його і вітаємо.

 

Аліса Мудрицька.

Р.S. На завершення виставки «Кокафонія» Миколу Стринадюка та всіх присутніх чекав приємний сюрприз. Дизайнер Віра Прокопик провела у залі модне дефіле. її красиві і стильні авторські роботи демонстрували не менш чарівні і стильні моделі.

«Гуцульський край», №37, 15.09.2017 року

Share