На світі практично немає дівчини чи жінки, яка б не любила прикраси. Різноманітні сережки, браслети та ланцюжки допомагають підкреслити жіночу витонченість і красу.

В давні часи кожна гуцулка також обов’язково прикрашала себе намистом, особливо, коли виходила на люди. Різноманітні нашийні прикраси були для наших прабабусь в першу чергу оберегами. В народі говорили: «Без намиста і душа нечиста». Саме серце та душу намагалися найбільше захистити, уберегти від усього лихого, тому і закривали ділянки тіла, де за повір’ями живе душа людини, низками різноманітних нашийних прикрас.

Подружня пара у традиційних строях Гуцульщини кінець ХІХ ст.

Особливо багатими і різноманітними були такі аксесуари в гуцулок. Окрім різних видів намиста, жінки носили металеві сережки — кульчики, персні, браслети з мідного ланцюжка та плетені з різнокольорової вовни.

Із нашийних прикрас найбільш поширеними були згарди — намиста, утворені із нанизаних на дріт металевих хрестиків. Також одягали намисто з одного чи кількох рядів монет, пронизаних шнурочком або ланцюжком. Місцева назва цієї прикраси — «таляри». Для її виготовлення використовували австро-угорські, польські, румунські, італійські та російські монети з дорогоцінних металів. Заможні гуцулки носили на грудях по три, інколи по чотири ряди таких прикрас. Одягали також коралі — намисто, що складалося з привозних коралових намистинок, нанизаних на нитку. Цікавим жіночим аксесуаром були металеві дзвіночки — шелести, виготовлені зі срібла або іншого кольорового металу. Найрозкішнішими серед прикрас вважалися венеціанські намиста зі сплавів скла різноманітних кольорів: темно-синього, блакитного, бірюзового, білого, зеленого, жовтого та чорного, які розписували або інкрустували золотом чи сріблом.

Повсякденною прикрасою для молодих дівчат була плетінка із кольорового бісеру з різноманітним геометричним орнаментом, яка щільно облягала шию і мала назву «склянка». З бісеру виготовляли і ґердани. Маленькі дівчатка, наслідуючи старших, самі ви-готовляли собі намистечка з насіння і плодів рослин.

На свято жінки одягали десятки рядів намиста вагою у кілька кілограмів. Саме кількість прикрас на шиї могла «розказати» про соціальний стан його власниці, оскільки окремі зразки такої оздоби могли коштувати, як кілька пар волів або навіть як ділянкародючої землі.

Гуцульські жіночі прикраси були і оберегами, і чудовим взірцем краси, естетики та символізму. Деякі з них можна побачити, відвідавши музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини в Косові, що стане натхненням для глибшого пізнання культури та історії рідного краю.

Лідія Палій,
науковий співробітник музею.

«Гуцульський край», №36, 16.09.2016 року

Share