Автором нового творчого проекту є Христина Овсяник, яка закінчила КІПДМ ЛНАМ на відділі художнього текстилю, а зараз проживає і працює у Львові. Нещодавно Христина вирішила започаткувати власну мистецьку справу і вже встигла отримати схвальні відгуки справжніх гурманів сучасної української моди і просто стильних молодих людей.

«Овсяниця» — це магазин-галерея, основа всіх майбутніх проектів, які виконуватимуться під моєю маркою. Зараз в магазині представлені текстильні браслети ручної роботи та найближчим часом асортимент виробів буде збільшуватись.

В асортименті вже є серія «Вишиванка, що завжди зі мною» — браслети на зап’ястя з різноманітними візерунками. Також є серія «Завжди з тобою» — це комплект з двох однакових браслетів для близьких людей.

Мій творчий проект є і в соціальних мережах: у «Вконтакті» та на «Фейсбуці». 20-21 вересня я братиму участь в одеському фестивалі «Garage Sale: Crafts & Arts», де вперше представлю свої вироби наживо.

Твій проект має оригінальне і стильне оформлення: аватар, назва, фото робіт і, звісно, самі вироби. Це все твої ідеї чи тобі хтось допомагає?

Так, мої. В мене з дитинства був фанатична любов до русалок. Одного разу, в діда на дачі, в день Івана Купала, нам з братом не дозволяли купатись в озері, і розказали легенду про дівчат, які втопились і стали русалками. Тоді я сказала братові, що коли стану старенькою, піду втоплюсь і перетворюсь в красиву русалку, а він відповів, що втопившись в похилому віці, я стану  русалкою в такому ж віці. Тоді ця ідея мене покинула).

Та одного разу, я натрапила в українській міфології на міф про існування 27 русалок. Кожна з яких відповідає за певну рослинку і має відповідне ім’я. Одна з них була – Овсяниця, і сприяла врожаю овса.

Оскільки в мене прізвище – Овсяник, то я сприйняла це як знак, і логотип мій у вигляді зернятка овса і хвоста русалки. Овес – це ж взагалі символ добробуту, тому логотип у мене добротний.)

Опиши детальніше процес роботи – як створюються твої вироби?

Починається все з роздумів, — яким характером чи образом я хочу наділити річ. Потім підбираю орнаментику, колір ниток і вишиваю. Зшивається браслет також вручну, маленькими стіжками, бісерною голкою. Тобто весь процес – це делікатна ручна робота, тому я називаю це – «текстильна ювелірка».

Всі мої вироби зроблені з натуральних матеріалів, таких як: льон, оксамит, шовк. Це ручна робота, і ціни, відповідно, не є низькими. На створення одного браслету витрачається доволі багато енергії, але я знову наповнююсь силою через задоволення від виконаної роботи.

Звідки ти береш ідеї для своїх творів?

Я вважаю, що замало просто зробити грамотну річ по кольору чи фактурі. Такі речі — неживі. Автор має володіти своїм відчуттям стилю, і його витвори мають бути продовження цього стилю. Тільки так річ оживає.

Тому я дослухаюсь до свого естетичного потягу. Здебільшого – це діалог з минулим. Тобто переосмислення старовинної краси, естетики в сучасній інтерпретації. В цьому є якийсь містичний шарм, магнетизм. Те, що створювалось поколіннями – не може залишати байдужим.

Також, одне з улюблених джерел ідей – це еклектика з любимих образів. Мені подобається розбавляти витончену аристократичну естетику, — дикою зухвалою етнічністю.

А ще у мене фетиш до червоного кольору. До речі, в Стародавньому Єгипті, намальовані червоним кольором нігті були одним з елементів ідеалу краси, а в релігійних канонах, — це був колір богів. Та є один нюанс – він жахливо дивиться, якщо виражений дешевими матеріалами. Тому задня частина в моїх браслетах, яку практично не видно — з червоного шовку. Тут я опираюсь на фразу Коко Шанель: «Розкіш – це коли виворіт такий же красивий, як і лицева сторона».

Ти доволі неординарна та ексцентрична особистість. Під тебе спеціально розроблявся образ дизайнерки Марії Малихіної – «Лана». Тобі сподобався цей експеримент?

Я дотримуюсь гармонії. Вважаю, що моє зовнішнє має відповідати моєму внутрішньому відчуттю краси. Щодо Марії, — звичайно сподобалось. Марія для мене одна з близьких людей, і мені близька її творча мова. Це надзвичайно, коли людина каже «а» і ти розумієш цілий текст. Часто ми є допінгом натхнення одна для одної.

Розкажи детальніше про свою дипломну роботу «Давні. Хранителі мудрості».

Ця робота про красу та первинну просту мудрість старих людей. Мене заворожують старі обличчя, і я хотіла розкрити думку, що лиця в старості — це біографія. Обличчя старих людей, що достойно прожили своє життя – це витвори мистецтва, вони надзвичайно харизматичні і магнетичні.

Первинну мудрість я виразила в символах: чортополох — оберіг від всього лихого, когут – птаха щастя, віл та бик – добробут та сила. В бабусі та дідуся руки зосереджені на грудях, як в старовинних іконах, як символ духовності, яблуко в руках бабусі – символ вічної молодості. Моя робота, це також виклик стереотипній думці, що старість позбавлена краси. Це період особливої краси, і бачить її той, у кого всередині немає порожнечі.

Ти часто є моделлю на різноманітних фестивалях чи показах одягу, в тому числі і на «Лудинє-фесті» Тобі це подобається?

Так, я це люблю. Це завжди для мене свято, і такий маленький театр, де я об’єдную себе з даним мені образом.

Ти навчалася в КІДПМ ЛНАМ. Що ти можеш сказати про свою альма-матер, Косів і Гуцульщину загалом?

Ох! Це кохання. Признаюсь, що саме тут я відкрила для себе красу нашої культури, відкрила для себе свою Україну. Я завжди казала, що Гуцульщина – це країна, де ще живуть динозаври. Я переживала, що звикну до навколишньої краси і вона перестане мене хвилювати. Та хвилювати вона не переставала ніколи.

Ти там наче під опікою. Якщо важко на серці чи якісь негаразди, — варто було тільки піднятись в гори чи сходити до річки, і ти наповнювався такою силою, чимось мудрим і первинним, зціленням. На жаль, після закінчення навчання, буваю тут нечасто, та можливо свої «сиві роки» я проведу саме тут.

Тарас ПАСИМОК.

Share