7 липня — велике нерухоме свято — Різдво чесного славного пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Івана.

Народ, що жив у злиднях і муках, чекав свого Спасителя, Месію, до котрого хотів звернути своє змучене серце. Але перш ніж з’явитися Ісусові на землі, Господь Бог почав готувати до цієї важливої місії-події одного молодого чоловіка, котрий мав сповістити людям про все, що має статися.

Народження Іоанна було незвичайним. Його батько, Захарія, був священиком. Разом зі своєю дружиною Єлисаветою вони проживали в іудейських горах, були праведними людьми похилого віку, в котрих не було дітей. Захарія служив Богові в Єрусалимі і чимало людей молилося в храмі, як явився до нього Архангел Гавриїл, Захарія сильно перелякався, а ангел промовив до нього: «Не бійся, Захаріє, молитва твоєї дружин почута Господом, і Єлисавета родить тобі сина, і назвеш ти його Іоанном. Бо він буде великим перед Богом. Чимало люду Ізраїльського наверне до Бога».

Так і сталося. Не минуло багато часу, як у Захарія та Єлисавети народився син, назвали його Іоанном, що означає «дар Божий». До народження сина Захарія був німим, та коли написав слово Іоанн на дощечці, минулася йому німота — Захарія заговорив, славлячи Господа і пророкуючи, за навіянням Духа Святого, про пришестя незабаром Спасителя і що стане Іоанн Предтечею Його, аби підготувати людей до прийняття Спасителя. Усі, хто чув про цю подію, запитували один одного і самих себе: «Що ж буде з цього немовляти?». А з хлопчика виріс муж, премудрий і преславний, якого сам Ісус Христос назвав людиною, від котрої немає вищої поміж народжених жонами…

У народі і у нас на Косівщині, Покутті Різдво Іоанна Предтечі поєдналось зі святом Івана Купала, днем літнього сонцевороту. Колись, у сиву давнину Купало (Купайло) був язичницьким божеством земних плодів, якому на початку жнив приносили в жертву головний дар землі — святий хліб.

По всій Україні і в нас це свято завжди було і є найяскравішим для молоді. Дівчата й хлопці купальської ночі водили хороводи, танці, на галявині чи десь на пагорбі, але вибирали місце неподалік від води.

1048489_10200783592423495_1128833152_o

Запалювали багаття і парами перестрибували через вогонь, щоб набратись його очищувальної сили, зміцнити здоров’я перед важкою працею на полях. Дівчата співали ворожбитських пісень і за різними прикметами визначали, чи здійсняться їхні сердечні мрії, прагнення.

Вранці, до схід сонця, вмивалися купальською росою — на вроду, на красу. На свято дівчата й хлопці одягали вишиванки, голови дівчата прикрашали вінками із різних квітів. В цю ніч шукали чарівну квітку папороті, яка має принести щастя. Особливо полюбляють пускати дівчата за водою вінки зі свічками, щоб їх виловлювали хлопці й розшукували за ними дівчат. Багато юних сердець прихилились, знайшли одне одного в купальську ніч, а дуже багато — свою долю.

Згадаймо і ми свою юність і власні мрії — чи здійснились вони…

А вранці йдімо в храм Божий, молімося щиро і не забуваймо, що разом з нами моляться всі святі за нас, за убієнних дітей на Сході України. Молімося словом і ділом — тоді переможемо Кремлівського луцифера, який нищить наш український цвіт…

Тоді ми, як лелеки, злетимо до Господа Бога одним ключем в Братстві, єднанні й любові до неньки-України.

Варвара Мерещук

«Гуцульський край», №27, 4.07.2014 року

Share