Черпаю тишу – порожніє глек,
Задую свічку і лягаю спати.
Сіріють гнізда – пусто без лелек,
Сама-саміська студеніє хата.

Прогіркла ніч – як варений полин,
Я тулюся руками до одвірка.
Молотить часом дерев’яний млин,
І пахне сіно – солодко і гірко

Це снилося – спустошило думки,
Привиділось. Побачилось. Здалося.
Я з сну такого – в ранок. Навтіки,
І ловлюся руками за волосся.

Я до вікна – а там сіріє світ,
І топляться у хмарах сиві звізди.
… Відкриє душу черешневий цвіт,
І вже не сняться спорожнілі гнізда.

Іванка Стеф’юк

фото Руслана Трача

Share