Без сумніву, народне мистецтво є неповторним явищем в культурі будь якого народу. Він проніс та передав з роду в рід найдосконаліший досвід, відбираючи, зберігаючи, відточуючи усе найкраще, що було витворене багатьма поколіннями на протязі тисячоліть. Адже народне мистецтво несе в собі ідейне, стильове, емоційне та духовне значення та завжди відзначалося органічною єдністю з життям народу, якнайтіснішим зв’язком з народним світоглядом, оскільки мистецтво є найбільш доступною для творців формою вияву філософського та естетичного осмислення дійсності.

Кожен історико-культурний регіон України, кожна етнографічна територія, а іноді й кожне село в ХІХ-ХХ ст. мали свою спеціалізацію в тому чи іншому виді народного мистецтва і, звичайно, має неповторне творче обличчя. В досліджуваному регіоні поширеним жіночим народним промислом є текстиль, а саме – вишивка та ткацтво. Побутування цього традиційного промислу забезпечило величезне розмаїття неповторного етнографічного матеріалу, нажаль, недостатньо вивченого й сьогодні.

Народний текстиль розвивався паралельно з виробничою діяльністю народу, зумовлений соціально-економічними умовами та побутовими проблемами, пов’язаними з умовами житла, виготовленням одягу який став одним з основних складників народної творчості, зберіг особливо на Гуцульщині, багато прадавніх елементів, які дають змогу простежити розвиток художньо-технологічних властивостей і питомий характер одягової тканини.

Виявлено, що текстиль у даному етнорегіоні, кінця ХІХ – 60 – 80-тих років ХХ століття охоплював технологічні підвиди: плетіння ( або брання) і в’язання, ткацтво і його декорування – вишиття. Ткацтво розвивалося ручним способом. Тоді асортимент тканих виробів складався  із тканин одягового, господарського та інтерєрного призначення.

Декоративне вирішення кожної типологічної групи тканин є досить виразним виявом локальної культури населення досліджуваних сіл, фіксує її багатство й приналежність до даної місцевості.

Досить унікальними є верети, виготовлені в с. Яворів, Соколівка, Річка наприкінці ХІХ – ХХ ст., які за своїм орнаментально-композиційним вирішенням можна поділити на декілька видів.

Наприклад, до першого виду можна віднести верети “уставкові”, орнаментика яких розміщена в подовж виробу і які за своїм колоритом і багатством мотивів нагадували гуцульську вишивку. Це в основному геометричні та рослинно-геометризовані мотиви: “баранячі ріжки”,  “ромб”, “семиріг”, “листок”, “ружа”, “цвіт картоплі”, “слива” та ін., які вирішувалися на білому, або чорному тлі. Їх ткали килимовою технікою, використовуючи для основи льон та фабричну котушкову нитку,  а на ткання – вовну коноплі та льон.

Другий вид – це просто декоровані верети, фон яких найчастіше ахроматичний – білий, коричневий, рідше – сірий чи чорний. Технікою саржевого ткання по всій довжині виробу ритмічно розміщений комплекс смуг червоного, зеленого та синього кольорів між якими проглядалися білі смуги такої ж товщини.

Третій вид становлять поперечно смугасті верети-налавники, які відрізняються від попередньої заповненим фоном технікою саржевого ткання з використанням чорної нитки ткання.

Четвертий вид — це  “павучкові” верети-налавниці, що  відзначаються багатством основних та другорядних смуг червоного, світло-зеленого, жовтого, коричневого, оранжевого та чорного кольорів, які містять рапортний повтор орнаментальних елементів: “гребінчик”,  “павучок”,  “напівпавучок”,  “хрестик”.

“Павучкові” верети виготовляли в досліджуваній місцевості майже всі майстри-ткачі, котрі бездоганно володіли всіма техніками ткання і виготовляли найрізноманітніші вироби. Виконували їх, використовуючи саржеве, перебірне ткання.

П’ятий вид — це килимові верети які почали виготовляти майстри у 50-60-х рр. ХХ ст., застосовуючи поліхромні, глибокі за тональною насиченістю вишневий, жовтий, зелений, та інші кольори тла і ще ширшу палітру барв у смугах. В них основні смуги утворюються однорідними, складними за конфігурацією мотивами “кучерів”, “оленячих рогів”, “баранців”, “безконечників”, “петрушок”, “баранячих рогів”. Вони іноді поєднуються з такими самими або вужчими за масою смугами, сформованими мотивами клинців і стосиків, що ритмічно чергуються по горизонталі. Їх ткали саржевим, перебірним та килимовим тканням. З часом цей вид верети перетворився на нові сучасні типи покривал – доріжки, накидки на телевізор та крісла, дивани тощо. Вони відрізняються від своїх прототипів меншими розмірами та певною мірою складнішими й різноманітнішими композиційними схемами, широкою кольоровою палітрою і дзвінкішим поєднанням барв.

В ХІХ – середині ХХ століття тканину декорували традиційною орнаментикою, яка складалася з рослинно-геометричних (“фасульки”, “листочки”, “листок”, “ружа”, “цвіт картоплі”, “слива”, “петрушки”, виноград”)  та геометричних мотивів (ромби, трикутники, квадрати, “ружки”, “кучері”, “очка”, “кривульки”,  “безконечники”,  “грабельки”, “баранячі ріжки”, “семиріг”, “гребінчик”, “павучок”,  “напівпавучок”, “хрестик”, “кучері”, “оленячих роги”, “баранці”, “скосики”, “клинці”, “решітки”, “парканці”, та ін.). Натомість з кінця ХХ – початку ХХІ століття спостерігаються впливи буковинської орнаментики, зокрема, при декоруванні жіночих сорочок та  фартухів.

Символічний зміст кожного використаного орнаментального  мотиву  зосереджувався навколо прадавніх ідей плідності, примноження, гараздів, захисту від демонічних сил та злого ока, єдності світобудови, переосмислених у поняттях і контексті християнства.

Важливу роль у композиції орнаменту народних тканин відіграє фон. Він має  окремі завдання, свою власну мову. Від узорних частин орнаменту він відрізняється часто й матеріалом, технікою виконання і колоритом. Його ткали здебільшого з пряжі натурального кольору. Тільки в тканинах святкового чи декоративного призначення, перетикали фон кольоровою (фарбованою) пряжею.

Колористична система народного текстилю с. Бабин, Соколівка, Річка та Яворів, як і південно-західної частини косівщини базується в першу чергу на емоційному сприйнятті природного багатства та краси, що дає поштовх творчій особистості до використання як ахроматичних, так і хроматичних (червоний, рожевий, синій, фіолетовий, зелений, жовтий, оранжевий)  відтінків кольорів для всіх видів та родів тканини згідно до призначення. Застосування теплих та холодних кольорів варіюється згідно з уподобанням майстра та територіальної приналежності виробу.

Якщо в рисунку майстер не відходить від еталону, то у виборі кольору він вільний, правда, в рамках традиційної гами. У святковому жіночому та чоловічому строї с. Яворів, чітко прочитується колористика різного типу одягової тканини, де переважають чорні та червоні плями верхнього плечового та поясного одягу. Цю контрастність гармонійно влагоджують прохолоді плями аксесуарів, вишивки та лляного полотна сорочок.

Давній святковий стрій с. Бабин та Соколівка характерний гармонійним врівноваженням холодних і теплих відтінків кольорів та насичених активних плям.

Не зважаючи на певну інтерпретацію у декоруванні одягових тканин та їх компонентів в сучасному  святковому жіночому строї цієї ж території відчувається та сама колористична рівновага та гармонія барв.

Помічено тісний зв’язок мистецьких якостей декору з технічними способами його виконання. Вибір того чи іншого технологічного прийому обробки сировини, підготовки її до ткацтва, вишивки чи плетіння, та безпосередньо, сама технологія виготовлення тканини, визначається її практи¬чним призначенням. Цей фактор впливає й на міру використання фарбованої нитки, яка, в основному, з середини ХХ ст. зафарбовувалася не природними, а хімічними барвниками.

Для збереження технології природного фарбування пряжі та впровадження її в процес виготовлення ліжників народними та професійними майстрами з 1998 року в селі Яворів проводяться літні пленери художнього текстилю, де під впливом професійних митців ЛНАМ впроваджується використання для фарбованої нитки рослинних барвників,  що призвело до помітних зрушень в напрямку модернізації народними майстрами ліжникових малюнків.

До речі, сьогодні ще побутують такі типи ліжників як поперечносмугасті (“прості”); ахроматичні; кольорові (“писані”, “уставкові”, “сливові”).

Порівняно з розвитком народного  ткацтва, зокрема, килимарства, на порозі ХХІ століття, традиційне народне ремесло знаходиться в повному занепаді. Не краще становище і в галузі народної одягової та  інтер’єрної тканини, яка за своїми функціонально-естетичними якостями  складала колись унікальне естетичне  середовище  народного житла. До кінця 80-рр.  минулого століття, коли ще діяв килимарний цех в м. Косові і  практикувалося надомництво, в цій галузі працювало понад  три тисячі з половиною майстрів, серед яких були майстри вихідці із сіл Бабин, Соколівка, Річка та Яворів. В період ХХ см. викристалізувалися два досконалих, неперевершених у мистецькому й технічному відношенні види килимів – “гуцул” і “граничник”. На їх основі майстри створювали та різноманітні композиції, поєднуючи усталені елементи з традиційними. Одна із причин занепаду килимарства відома. Художньо-виробниче об’єднання  Гуцульщина давно не працює. Це у свою чергу призвело до ліквідації надомництва та  призупинило масове виробництво килимів  в даних селах.Є певні успіхи налагодити виробництво килимів в художньому комбінаті (директор п. Любов Ракович) при Косівській регіональній Національній спілці художників України. Тут організовано невеличкий килимарний цех де працюють сьогодні десять професійних майстринь.

Ще є поодинокі народні майстри, які займаються виготовленням килимів – це  Петричук Василина та її донька Наталії із с. Бабин прис. Федони. 1980-ті рр.., які виткали багатометровий килим для покриття підлоги, родина Копильчук з с. Яворів.

Сучасні майстри ставлять перед собою навіть досить складні завдання – виготовлення багатометрового килимового покриття на підлогу. Яскравим зразком є робота Петричук Василини та Наталії з с. Бабин.

На сьогодні виготовленням традиційної одягової тканини (запаски та попружки) займаються лише в селі   Бабин, у відомій  родинній династії ткачів  Іванюків і в Яворові (присілок Максимець) де  працює талановита мистецька сім’я Шкрібляків-Прокопюків, Їх твори позначені сміливими новаторськими підходами до вирішення композиції, інтерпретуванні й моделюванні форм найвиразніших за силуетом мотивів. Окрім того, вони працюють над виготовленням рушників так званого заборового типу. Це свідчить про те, що в досліджуваних селах Косівського р-ну майже згорнуто народну художню тканину, окрім ліжникарства.  Тому, мешканці навколишніх сіл  замовляють  художню тканину у вище згаданих майстрів.

До другої половини ХХ ст.. майже в кожній оселі яворівських присілків – Липни, Широкий, Плоске-1 і Плоске-2 були діючі ткацькі верстати на яких виготовлялося чимало традиційних художніх тканин, в тому числі і одягових. Окрім того, в с. Річка до 1970 рр. діяла велика сукновальня, яка обслуговувала десятки присілків з навколишніх сіл. В середині 1990 рр. була спроба одного із власників відродити сукновальню. Разом з валилом та млином вона складала унікальний архітектурний комплекс.

Під впливом історичних подій та соціальних умов життя місцевого населення робота валил поступово припинялася. Технологічний процес виготовлення народної тканини поступово зазнавав впливу фабричних методів виготовлення та обробки сировини тканин. Наплив імпортної продукції позначилися на художньо-стильових особливостях тканого асортименту: запозичення колористики, орнаментики інших етнографічних комплексів, використання складових міського одягу дещо змінило усталені традиції регіону. Але нові соціально-культурні запити і сільських, і міських мешканців зумовлювали розширення сфери застосування традиційних домотканих одягових тканин. Виникає потреба у виготовленні тканин для святкових і сценічних костюмів. Зростає кількість замовлень на їх виготовлення, а отже, активізуються пошуки форм і сучасного осмислення культурної спадщини – відродження та розвитку методів декоративного вирішення традиційних виробів, покликаних задовольняти духовні та фізичні  потреби нації. Тому твори народного мистецтва складають сьогодні неоцінену рукотворну скарбницю,  яка по праву посідає чільне місце в річищі національної культури України та слугуватимуть дієвим засобом виховання, збереження й примноження духовного потенціалу нації та сприятиме формуванню і вихованню молодого покоління.

Катерина Юріївна Ткачик-Попенюк

Share