Косівська кераміка, як самобутнє явище українського народного мистецтва, ще не стала предметом дослідження. Предметом уваги численних досліджень були твори майстрів ХVІІІ-ХІХ століття як анонімних, так і гончарів, чий творчий доробок, фактично, сформував обличчя косівської школи

Ряд розвідок та публікацій присвячено особливостям форм, прийомам декорування, сюжетам, розписам косівських майстрів. Публікації останніх десятиріч розглядають як проблеми розвитку та існування промислу у сучасних умовах, так і продовження традицій. Не обійдено увагою і творчість найбільш знаних майстрів, зокрема П. Цвілик. В той же час доводиться констатувати, що значна частина публікацій носить швидше популяризаторський характер. В публікаціях же науково-теоретичного плану автори, зазвичай, свідомо обмежуються розглядом окремих аспектів, пов’язаних з промислом.

Аналогічну ситуацію маємо з висвітленням творчості провідних народних майстрів, чия творчість апробована часом і давно отримала визнання. І, в той же час, поза увагою фахівців з питань народного та декоративно-ужиткового мистецтва залишились майстри, чий творчий доробок становить значний інтерес і повною мірою являє собою своєрідну ілюстрацію, як напрямку творчих шукань народних майстрів в останні кілька десятиріч, так і своєрідного осмислення та подальшого розвитку кращих традицій народної кераміки на сучасному етапі.

До числа таких майстрів належить і М. В. Кікоть. Сам майстер і його творчість добре знані на Івано-Франківщині. Однак можна з певністю стверджувати, що творчість майстра до останнього часу ще не стала предметом вивчення. Фактично доводиться обмежитися публікаціями у районній та обласній періодиці, які носять  популяризаторський характер. Більш повна розповідь про творчість майстра Вілена у книзі М. Яновського „Срібна пряжка”, де творчості Кікотя окремо присвячений нарис „Вогнем народжене”, що, по суті, є спробою літературного портрету. Мистецтвознавчий аналіз, фактично відсутній.

Михайло Васильович Кікоть народився в 1931 році в селі Орелець на Снятинщині. З 1957 року працював у керамічному цеху Косівської художньо-промислової артілі імені Т. Г. Шевченка, а згодом – у косівських керамічних майстернях Художнього фонду УРСР.

На початку творчої діяльності доля його звела із відомим Косовським гончарем Михайлом Розщиб’юком, який став його першим учителем. З 1960 року М. Кікоть – старший майстер керамічного цеху, а через рік – учбовий майстер Косівського училища прикладного мистецтва.

В творчості майстра умовно можна виділити 2 періоди: перший 1957-1970 рр., другий – 1970 – 1990 рр.

Перший період, по суті є часом, коли майстер освоює специфіку технології кераміки. В його роботах певною мірою відображенні моменти, пов’язані з тими тенденціями, що мали місце у декоративно-ужитковому мистецтві 50-70 рр. ХХ століття. Це стосується, зокрема, тематичних композицій кон’юнктурного характеру і творів на ленінську тематику.

В плані пластичного вирішення твори на цю тематику нагадують дрібну косівську іграшку. Розпис скупий, навіть дуже спрощений. Треба віддати майстрові належне в тім, що, незважаючи на моменти кон’юнктури, він, все-таки намагався в цих творах на радянську тематику знайти своє обличчя, надавав скульптурам максимального руху. Захоплююча форма і розпис декоративного дзбанка (1960 р.), його симетрично увігнута горловина поступово переходить в опуклу поверхню й завершується широким дном. Поверхня дзбанка, розмальована орнаментом рослинного характеру. Дрібні елементи розташовані поміж крупними квітами, надають малюнкові ніжності й витонченості. Не менш цікавою є й декоративна ваза „Т. Шевченко” (1961 р.) Найопукліша форма поверхні вази зосереджена у центральній частині. Тут розміщений портрет Т. Шевченка, який органічно пов’язується з рослинно-геометричним орнаментом і відзначається простотою та художнім смаком.

У своїй постійній творчій праці Кікоть все більш переконується, що мала скульптура є окремим відгалуженням кераміки, цікавим видом декоративного мистецтва. Скульптурні роботи на побутові мотиви наділені щирістю, дотепним гумором. Своєрідний гуцульський гумор в творах Кікотя переходить в авторське забарвлення, згодом стане характерним для кераміста.

Розглядаючи жанрові композиції майстра, мимоволі звертаєш увагу не тільки на правдиві деталі, а й на рухи, пози, що підкреслюють той чи інший характер, створюючи внутрішнє звучання твору, його емоційні першовитоки.

У скульптурній групі „Гуцул на коні” рухи стримані, постать міцна, постава впевнена й спокійна. Форми фігури коня округлені, пластичні. Кераміст ліпить масивного коня, який стоїть на повних ногах, які наче вросли в землю. Помітне дещо натуралістичне ліплення, проте в загальному сприйнятті образ гуцула, сповнений внутрішньої сили і навіть поетичності.

Цікавою є скульптура „На базарі”, в якій відтворено образ жінки, що торгує яблуками. Не без гумору Кікоть зобразив її з відкритим ротом. Вона ніби запрошує покупців до себе. Прилавок та кошик забарвлені коричневим ангобом, одяг і риси обличчя гуцулки потрактовані умовно і прорисовані різцем. Цього достатньо, щоб впізнати гуцульський кептар і сорочку. Оригінально вводиться майстром така деталь, як дерев’яна лавка на базарі, яка служить опорою для фігури жінки й визначає місце дії.

Роботи Кікотя, що відносяться до „другого” періоду, навряд чи можна оцінювати однозначно. Для початку проаналізуємо твори на „ленінську” тематику та інші, покликані розповісти про соціальні перетворення на Гуцульщині за радянської доби. Вони не позбавлені певної кон’юнктурності сюжету, надмірної розповідності та деталізації, що сьогодні, з відстані часу, може видатися наївним. Однак, показово, що навіть у роботах такого плану відчувається прагнення автора уникнути плакатної патетики та декоративності. Його композиціям, характерні життєві спостереження. Це вносить у загальний образотворчий настрій творів елемент безпосередності, що, в свою чергу, нівелює сухість та однорідність тем, характерних радянському періоду. Композиціями на ці теми кераміст створив ряд творів, тематика яких навіяна життєвими спостереженнями, розповідями старожилів, книгами про минуле України. Насамперед, майстер повніше використовує пластичні властивості глини, поступово переходить від простої керамічної іграшки до складних декоративних керамічних скульптур.

Кікоть багато працює над гумористичними темами. Гумор і сатира у скульптурних композиціях майстра відзначаються дотепністю і своєрідністю. Впродовж всього творчого шляху простежується взаємообумовленість форми і змісту. Цікаві декоративні композиції, як „Вуйко Юрко прощався з панами” та „Пани тікають”.

У першій з названих композицій фігури панів і гуцулів протипоставляються. Пани зображені пузатими, похнюпленими. Образна мова скульптури посилюється й тим, що майстер вдало акцентує риси обличчя, деталі одягу. Смужками ліпить вуса, ніс, надбрівні дуги, зачіски. З цією метою окремі частини статуеток гіперболізуються. Тут майстер вдається до гротеску, досягаючи в цьому влучності, точності образних характеристик, завдяки цьому скульптурні групи набувають рухливості й безпосередності. Вони якісно відрізняються від традиційно-статичних косівських іграшок. Це явище в косівській кераміці якісно нове.

Стосовно до декоративних скульптурних композицій, виконаних в техніці димленої кераміки за останні роки, існують суперечливі погляди. Позитивним є те, що майстра цікавить літературна спадщина України, її минуле, оспіване в піснях. Але не завжди є потреба „переспівувати” конкретні сюжети в дрібній пластиці. Зокрема, скульптурна композиція „Чічка” за твором М. Черемшини позбавлена традиційної основи гуцульської пластики, перевантажена фігурами.

Успіхи керамісту давалися нелегко. Звичайно, тут варто врахувати й те, що майстер не мав можливість зосередитися на творчій роботі. Давались взнаки кон’юнктурність тематики, оті вічні виробничі плани, зростання рівня механізації, що з полегшенням трудомістких процесів принесло загрозу спрощення технології, збіднення форм і декору масової продукції.

Не сприяло творчому росту майстрів в таких явищах і те, що виставки в Косові організовувалися до певних дат і не було їх обговорення, об’єктивної мистецької критики. Це наклало свій відбиток і на творчість М. Кікотя. Але повернемось до останніх років його творчості. Майстер працює в основному в техніці димленої кераміки. Виконує звичайні побутові гончарні вироби: макітри, горщики, дзбанки, легко декорує їх простим геометричним та рослинним орнаментом. Крім побутово-ужиткових виробів, Кікоть працює над складними скульптурними групами. Багато уваги приділяє анімалістичній іграшці та іграшці з димленої кераміки.

Очевидно, первинною справою в художника була косівська і пістинська іграшка.

Кікоть продовжує традиції Й. Табахорнюка, вихідця з Пістиня, який створював вазони у вигляді поросяток, баранчиків, був майстром анімалістичних скульптур. Але М. Кікоть не запозичує в нього нічого, він по-новому, по-своєму  осмислює подібне явище в кераміці.

Скульптури  баранів, півнів, використані пістинським майстром, мали інше композиційне вирішення. Майстри рідко відходили від традиційної схеми і прагнули створити наближену до натури подобу тварини чи птаха. У них масивні, узагальнені форми баранів, півнів. Тогочасна декоративна скульптура зберігала традиційні статичні пози. Скульптура Кікотя відрізняється від старих іграшок тим, що крім зовнішньої характеристики образів, намагається підкреслити ту чи іншу рису. Він поступово збільшує розміри фігур, умовно показує рух. Таким чином іграшка перетворюється на декоративну скульптуру. Використовуючи традиційні народні прийоми ліплення та моделювання, Кікоть разом з тим дає повну волю своїй фантазії, широко використовує пластичні якості глини.

Цікавою є багатофігурна композиція „Весілля”, що складається з двох скульптурних груп – пара коней і композицій на возі, виконана у двох різних техніках. Молоді, музиканти, весільні гості розмальовані жовтою й зеленою підполивними фарбами та коричневим ангобом та білому тлі. При розписі використані орнаментальні мотиви, характерні для косівської народної кераміки. Пара коней виконана в одному тоні, наближеному до кольору випаленої глини. Контрастом вирішення двох композиційних груп, об’єднаних в одну композицію, художник підкреслює основну тему твору. В аналогічній техніці виконані такі роботи, як „На санях”, „Зажурився”, „Торгуються”, „На празник”, „Сопілкар” та багато інших.

Декоративна скульптура Кікотя побудована на традиційній основі. Для психологічної характеристики майстер використовує характерні рухи, опис, пози, міміку, які зумовлюють сюжетний взаємозв’язок між персонажами, сприяють глибшому розкриттю змісту художніх творів.

Деколи майстер свідомо відходить від народних традицій, звертаючись до досвіду станкової сюжетно-психологічної скульптури.

При всіх недоліках в тематичному плані, технічній складності творчості Кікотя притаманні стильова цілісність, а також органічна спорідненість з ідеалами, темами й мотивами національних культурних скарбів.

2006 року минуло 75 літ від дня народження знаменитого майстра. Спадщина кераміста ще досі не виявлена, так само, як і не виявлені всі документальні джерела, що сприяли б чіткому окресленню мистецького становлення та життєпису М. Кікотя, його впливу на тогочасний творчий процес.

Необхідно окреслити стильові засади праці митця, атрибутування ново виявлених зразків їхнього жанрового аспекту.

Творча спадщина та надбання в ділянці димленої кераміки Михайла Кікотя є багатогранні, яскраво та самобутньо відтвореними характерні культурницько-мистецькі  тенденції його часу, сприяли активізації відповідних чинників у середовищі Косівської кераміки. Повинна була належно поцінована праця М. В. Кікотя. Окремі творчі підходи до виготовлення димленої кераміки можуть бути використані у навчально-практичному процесі КІПДМЛНАМ.

Майстер сотворив вагомий внесок у розвиток і становлення керамічної пластики 60-80 рр. ХХ століття. Поруч з ним в цьому напрямку працювало  ціле гроно косівських керамістів, це Г. Колос, В. Гронець, В. Стрипко, М. Озерний.

Власне, творчість згаданих відомих майстрів спричинилася до творчо-мистецьких знахідок у ділянці художньої кераміки Гуцульщини 70-80 років ХХ століття. Своєю творчою працею вони зробили вагомий внесок, який багатьма дослідниками, мистецтвознавцями вважається іновайційним у традиційній гуцульській кераміці. Він гідний подиву, захоплення та послідовного вивчення.

Марія Іванчук

Share