Сарда́к (серда́к) — верхній короткий сукняний одяг з рукавами, який був поширений у західних областях України, в тому числі у представників етнографічної групи українців гуцулів. Гуцу́ли — субетнос українців, що живуть у Карпатах.
(wiki)

Дійові особи:

  • Олічка Щепна — художник, ткаля.
  • Юльця та, що любить тваринок — закрійник
  • Галюся — вишивальниця
  • Олічка Радіонова — швея-мотористка
  • Юльця Чернікова — адміністратор творчих процесів, бухгалтер, по сумісництву плете, гачкує, в’яже спицями
  • Оксанка — помічник всім всього та перукар бумбонів
  • і я.

Як не кожна коза стає волинкою, так і не кожен катран стає шедевром. Та цей кавалок добротного вовняного сукна я таки тримала для чогось особливого.

Але не довго. Василь Мельникович, більше відомий у народі як Гуцул Хуліган, захотів собі на зиму сердак. Хутко підняли підручники, енциклопедії та google, знайшли спільну мову та точку зору і я поїхала у штати. Всі замовлення за часу моєї відсутності безпроблемно дороблялися дівчатами, але сердак я залишила до свого приїзду — бо мала чуйку та якесь внутрішнє бачення, як то він має виглядати. Внутрішнє бачення то було, а от пояснити комусь я то не могла.

На питання сердак google видає шось отакє

Але оскільки ми прагнемо творити сучасне етно, то крій взяли типовий для чоловічої куртки на патенті з манжетами — і зручніше, і ніби сучасно) Стало питання вишивки та кольорів. Міксували з елементів дерева роду, примітивних квіточок, закрутасиків, листочків + поклали на центр композиції ромбика (з баранячими ріжками та крапочкою всередині, що символізує настільки багато всього хорошого, що й не прописати все).

Кольори — особлива тема. Якісь є типово жіночими, якісь чоловічими. Власне важко доречно ввести в чоловічий виріб одночасно рожевий, фіолетовий, бежевий та мятний колір. Тут якраз треба витримати межу, збалансувати, якось так.

А ше якшо врахувати що окрім відвертих насичених кольорів у куртці мали поєднуватися хутро, шнурування, косички, бумбони, закльопки… то тримати баланс треба було акуратно. Найважче — то мати завжди свіжий погляд на кожному етапі створення. Бо воно потім вигляда собі гармонійно так, ніби так і має бути, а якось в процесі не завжди розуміється як то воно — «гармонійно».

Отож, створивши композицію, та пересварившись через кольори ми віддали на вишивку Галі одну частину сердака — боковий клин. Взагалі вишивали ми його в чотири етапи, поступово додаючи більше й більше елементів вишивки. При насичених кольорах і активному декорі виріб має великі шанси бути крикливим та розбитим по композиції, тому тягнулося це все якось неймовірно довго. Враховуючи те, що вовняного сукна було рівно метр вісімдесять — перекроїти якшо шо немає з чого, того і права на помилку теж не було.

Принесла Галя клин. Ми всі потішилися, бо вимальовувалося те, шо й в голові. Це така кльова штука, як ніби ти — чарівник, спочатку бачення … але такє, не досконале, а потім матеріалізація у просторі, це круто.

Петлі та шнурування — натуральна нефарбована овеча вовна з натуральної нефарбованої карпатської вівці. Шльовки, борти та конструктивні лінії вистрочені декоративними строчками. Гудзики — імітація зрубу деревини. Оздоба натуральним каракулевим хутром.

Шнурування з 9ти ниток, порєдно.

Все по три рази збирається й розбирається знов, сукно троха моцне — важко гідно обробити.

Купа деталей, які вчасно за першим разом не зробиш. Почали робити бумбони. Рахували сто разів який має бути — вийшов більший за голову, потішились. Другий мав бути менший, вийшов реально “трохи” менший, склали два докупи — потягнуло на 5тий розмір. Розпустили другий — вийшло 6 таких як треба.

На бумбони та китички пішли всі залишки ниток у наближених кольорах. Кожна нитка хоче бути у виробі, а не пилитися у пакєті на полиці.

Нині дошили, повішали на манекен. Заходжу в цех, дивлюся, тішуся. Почуття щастя від того що роблю те, що роблю. Розуміння в голові шо я у всесвіті на своєму місці. І він мені як дитинка, яка пішла в школу. І шкода відпускати, і хочу шоб він жив окремим життям.

19963_600

Завтра певно віддамо.

Ljybcja

Share