У народі кажуть: гончарі — унікальні люди. Адже вони підкорили одразу три стихії — глину, воду та вогонь. Особливе місце в гончарстві посіла косівська кераміка, центр якої — на Прикарпатті. Її цінність і унікальність вже давно відомі далеко за межами нашої країни. Торік косівську кераміку номінували до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Місто Косів на Івано-Франківщині — у підніжжя Карпат. Його гірські околиці багаті на глину. Виробами з неї славляться місцеві гончарі. Наприкінці 18-го століття тут зародилася “косівська кераміка”. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Виробляли й горщики, глечики, миски. Характерна ознака — жовті, зелені, коричневі й інколи голубі кольори. І візерунки — як символічні, так і сюжетні. Ігор та Христина Троць — гончарі. У них замкнене коло виробництва — від пошуку глини до випалювання готових виробів у печі. Знайдену в горах глину треба очистити й просушити, лише тоді вона готова до гончарного виробництва.

Ігор Троць, гончар:

— Мав вже справу з різними глинами — фактично косівська зовсім інакша, вона жива, як і всі інші, але косівська, мабуть, така відома, тому що якось притягує людей до себе, ця енергетика Карпат. Щось в цьому мабуть є. Глина це жива річ, як жінка, вона може бути капризна,як ти з нею трошки цей, то вона відповідно віддачу буде давати.

Виріб після гончарного кола повинен підсохнути. Далі до справи береться Христина. Спершу вона вирізає малюнок. Для майстрині головним натхненням у роботі стали карпатські краєвиди.

Христина Троць, майстриня:

— Ой, це без них нікуди, особливо весна-літо, як цвісти все починає. Коли дійсно найгірше — нічого не можеш придумати, виходиш з майстерні. У нас з подвір’я видно гори, стоїш подивишся на ті гори — от щось в них є, якась сила, якась енергія є.

Після вирізання малюнка на виріб наносять натуральні фарби. Темно-коричневий колір дає глина, збагачена залізом. Після першої випічки наносять жовтий і зелений кольори. Останній — це фірмовий знак косівської кераміки. Насамкінець вироби обробляють спеціальною харчовою поливою. А подвійний випал характерний лише для тутешніх витворів. Це додає їм практичності та міцності. Нещодавно косівську кераміку, як і петриківський розпис, оголошено культурною спадщиною ЮНЕСКО.

Степан Осташа, головний зберігач фондів Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею:

— Посідає своє дуже гарне колоритне місце, завдяки тому, що образна мова, трактування форм виробів, декорування притаманне тільки даному певному регіону, і відбиває певного роду душу Гуцульщини, етносу.

Незважаючи на популярність косівської кераміки за кордоном, в Україні її створюють менш як два десятки майстрів. Розвивати це народне мистецтво заважає відсутність умов для налагодження виробництва. Облаштувати спеціальну майстерню коштує кілька десятків тисяч гривень.

Автори: Володимир Мельник, Роман Турій, Сергій Попович.

Перший Національний.

Share