Петро та Ганна Линдюки з карпатського села Космач нещодавно відзначили річницю свого одруження. Вони справляли весілля за всіма гуцульськими обрядами. Були дотримані всі місцеві народні традиції.

До церкви на вінчання їхали на конях. Коси нареченій розплітав брат. Він її супроводжував до церкви і брав за неї «викуп».

Якщо в господарстві немає свого коня, його можна на день винайняти за 50 гривень.

Ганна, 21 рік, винаймала весільний вінок на голову. За два дні заплатила 170 гривень. А Петро, 26 років, за 60 гривень брав гуглі на прокат для себе й Ганни.

Гугля — це спеціальна накидка з білого сукна з капюшоном і кольоровими шнурками. Сукно виткане з товстих ниток, виготовлених з овечої вовни. Так гуцули вдягаються тільки на весілля.

— Зараз такі речі не купляють, а беруть напрокат — каже Ганна. — Віночок є головним у гуцульському весільному вбранні. Він має бути міцно закріплений, щоб не впав. Як впаде — це погана прикмета.

Старі гуцули кажуть: як впаде віночок, значить наречена не є незайманою.

Ганна приїхала до церкви на коні разом з братами, дружками та свідками. Там її зустрічав Петро. Червоною стрічкою він прив’язав до зап’ястя правої руки своєї нареченої сирний калачик. Це — маленьке кільце, виготовлене з сиру і прикрашене бісером та круглими блискучими кружечками з дірочками. Сирний калачик у гуцулів символізує достаток. Такі калачики не кожний зможе зробити — зараз у Космачі їх роблять деякі старі бабусі. За два сирних калачика Петро заплатив 30 гривень. За вінчання — 160 гривень.

Під час вінчання священик надів молодій на плечі рантух — білу шовкову тканину, на якій маленькими блискучими прикрасами й бісером вишитий безконечник. Такі рантухи продаються в Коломиї та Чернівцях за 25-30 гривень.

Щоб побачити справжнє гуцульське весілля, в Космач приїхав француз Юрій Білак, 46 років. Він народився й живе у Франції. Але його предки родом з містечка Вижниця, що знаходиться неподалік і вважається воротами до Карпат.

Довга сорочка з домотканого конопляного полотна, вишита по швах, та з широкою вишивкою на рукавах і грудях Ганні обійшлася в 1000 гривень.

— Це досить дешево, — каже Ганна, — тому що в мене було своє полотно. Полотно дорого коштує — десь 150 гривень метр. А для сорочки треба 4 метра.

Сорочки Ганни й Петра були вишиті однаково — оранжевими, жовтими, зеленими та червоними нитками. Саме ці кольори є характерними для гуцульської вишивки.

На сорочку молодий і молода одягають кептар. Це безрукавка з нестриженої овечої шкіри. Кептар прикрашають капслями, сап’янами, різнокольоровими ґудзиками. Капслі — це латунні або мідні фігурки, що пронизують шкіру. Коштує кептар 1500 гривень.

На сорочку молода одягає дві запаски — виходить така собі спідниця з двох частин. Задня запаска — трохи довша, а по ширині запаски однакові. Вони зроблені з волічки — тонкої вовняної нитки — і люрексових ниток. Тепер їх також виготовляють з акрилових ниток. Дві запаски з акрилових ниток коштують 200-220 гривень, з волічки — 300 гривень. На поясі — крайка. Це — плетений з кольорових акрилових ниток пасок. У гуцулів крайку називають попругою. Коштує вона 25 гривень.

У молодого на поясі був бакунтовий пас. Петро купив його за 1500 гривень.

Це — пояс шириною 10 см, зроблений зі сплаву міді та срібла і прикрашений кольоровим камінням.

— Такі паси раніше носили багаті гуцули. — каже Петро. — Тепер їх ніхто не робить. Це дуже рідкісна річ. Купити їх зараз практично неможливо. Хіба що пощастить знайти в якогось старого вуйка, як мені.

На голові в нього була джумиря з пришитим до неї віночком. Джумиря — це чоловічий зимовий головний убір, пошитий зі шкірок молодих ягнят. На весіллях в теплу пору року джумирю одягали із-за весільного віночка. Віночок коштував Петрові 200 гривень. Він зроблений з парчі, пластмасових квіточок і кусочка дзеркала. Також використані люрексові нитки, бісер і лілітки — круглі блискучі кружечки з дірочками. Джумиря обійшлася Петрові в 120 гривень.

На ногах молодих були капчури і постоли. Постоли — це взуття, пошите з телячої шкіри. Капчури — шкарпетки, сплетені з тонкої вовняної нитки. Зараз капчури плетуть також із акрилових ниток. Найдешевші постоли коштують 150 гривень, капчури — 75 гривень.

Окрім сорочки, кептаря та гуглі на Петрові були гуцульські холошні. Це сукняні штани з тонкої овечої вовни, як правило, вишневого кольору. Внизу і по швах — вишивка ручної роботи. Такі штани коштують 300-400 гривень + 100 гривень вишивка. Петрові холошні вишивала Ганна. Вона вишила також його весільну сорочку. Тому Петрова сорочка обійшлася на 500 гривень дешевше. Саме стільки коштує вишивка разом з нитками.

Вишивка на гуцульській сорочці має бути яскрава — присутні оранжеві, червоні, жовті, зелені, вишневі кольори. Може бути трохи чорного в узорі. На чоловічій весільній сорочці вишивається не тільки комір, манжети на рукавах і планка спереду, а й по всіх швах. Мають бути вишиті всі смужки, клини та паси.

На весіллі грали справжні гуцульські музики — лунали боян, скрипка, цимбали, бубен і фуярка. Фуярка — це типово гуцульський музичний інструмент, схожий на сопілку. Вона може бути залізною або дерев’яною. Музикантам заплатили 1600 гривень за два дні.

У молодого в руках бав латунний топірець. Він коштує на базарі в Косові 45-50 гривень. Його ще називають барткою або кельтом. З давніх-давен це обов’язковий атрибут дорослого чоловіка.

Олена Каганець, «Народний Оглядач»

Share